У межах Комплексної програми посилення державотворчої консолідаційної ролі української мови у Львівській області на 2023-2026 роки, яку у Львівській ОВА затвердили у лютому цього року, триває новий телевізійний проєкт #УКРАЇНСЬКОЮ_ЗДОЛАЄМО. Його реалізовують департамент комунікацій та внутрішньої політики ЛОВА і телеканал «НТА». Перший випуск проєкту вийшов у серпні і відтоді його учасниками стали Юлія Сливка, Андрій Шимановський, Марія Бурмака та інші відомі люди.

Формат проєкту передбачає 10 коротких інтерв’ю з відомими людьми, які перейшли на українську після повномасштабного вторгнення чи раніше; які можуть бути авторитетом; чия історія буде цікавою і переконливою для людей, які ще не перейшли на українську мову спілкування.

У черговому випуску програми парамедикиня Ярина Чорногуз розповіла про важливість переходу на українську мову та про те, як спілкуються військові на війні.

Ярина з 2019 року захищає Україну на передовій, популяризує українську мову, координувала ініціативу «Переходь на українську», співорганізаторка проекту МОВОМАРАФОН 25 «Переходь на українську – стань незалежним».

«Я родом з Києва, з повністю українськомовної сімʼї. З дитинства спілкувалася українською. Але школа київська, у якій я вчилася, всі розуміли українську, але на перервах діти російською в основному говорили. Я не переходила, але через це там була мало чи не єдина дитина в класі, яка не переходила на російську. Так, з самого дитинства відчувала, що, українська мова і взагалі наша українська ідентичність - це те, що є під загрозою. От якось ще дитиною я розуміла, що маю це берегти, бо якщо я припиню говорити - то, ну українська мова зникне»,-  розповіла Ярина Чорногуз.

«Більшість моїх російськомовних побратимів все одно хочуть, аби їхні діти говорили українською. Та й чому вони не переходять? Не знаю, комусь важко напружуватися, і так багато напруження - не хоче ще себе ламати там в цьому плані. Хтось не до кінця, можливо, розуміє чому українська - важлива, але всі так чи так розуміють, люблять українську, знають, що вона важлива і дітей намагаються виховувати українською».

«Ось через оцю таку інертність, що «какая разніца» - на нас напали. Тому, що якщо «какая разніца» - то значить сильніший навʼяже тобі свою волю. І Росія, вважаючи, що вони більші, так, за нас територіально і кількістю людей, ресурсами - вони вирішили, якщо «какая разніца», значить ми зробимо вам «русскій мір», вам же «какая разніца»?»

«От люди, які не борються в мирних містах за свою українську ідентичність, щоб їхні роди перейшли на цю українську ідентичність, позбавились цього спадку колонії російської - вони підвищують шанси, що їхні діти і внуки так само будуть воювати, так само будуть бачити російський геноцид. Мені здається, якщо хтось не зрозумів, я навіть не знаю, як це пояснити, у кожного своє. Когось можна запитати: чи ти хочеш говорити однією мовою з тими, хто хоче прийти і забрати твій дім? І поселитися в ньому, і жити, бо це його дім, так, як робили окупанти на Донеччині і Луганщині, Херсонщині, у Криму. Чи хочуть вони цього? Чи приємно їм говорити однією мовою з тими, хто нас вбиває?»

«Так, звичайно, повномасштабна війна. На превеликий жаль, оця от пролита кров тільки тоді змусила багато кого перейти на українську, задуматися про це, змінити ставлення, запланувати перехід. Так так, цей процес іде, але хочеться, аби він був, не знаю, швидшим?»

«Мова - це так само вибір у нашій історичній ситуації, це вибір цінностей. Якщо ти вибираєш українську мову - то ти обираєш свободу, демократію, самовизначення. Якщо ти обираєш російську - то ти обираєш тоталітаризм, гулаг, концтабір, нездатність впливати взагалі на політику держави, і бути її рабом і жертвою. Ось, тобто вибір мови - це вибір між двома ціннісними цивілізаціями. Ті, хто після цих подій вважають себе українцями, але не переходять на українську мову - в перспективі вибирають оцей другий цивілізаційний вибір з тоталітаризмом, концтабором, «рускім міром», окупацією, і війнами з різними державами, які вони ведуть. Геноцидальні війни з різними державами, які веде Російська Федерація. На превеликий жаль, це так. Бо російська мова належить лише Росії, вона не належить Україні. Україні вона нав’язана, принесена кров’ю і вбивствами багатьох поколінь українців - настільки системними, що багато з нас вже забули її, не несе в собі пам’ять про те, як вона тут нав’язувалась»,– розповіла гостя проєкту.