Старший сержант з позивним «Директор», Олександр Цабенко, служив у 24-ій окремій механізованій бригаді ім. Короля Данила. Після отриманого поранення захисник продовжує службу в одному із РТЦК та СП.

Його шлях військовослужбовця почався з 2015 року, коли він підписав свій перший контракт з 24 ОМБр імені короля Данила. Одразу після новорічних свят, залишивши затишне коло родини, вирушив на службу.

«Рівно 3 місяці після закінчення контракту, як я був вдома в рідному місті, з люблячою сім’єю. О 5 год ранку 24.02.2022 року мені подзвонили з військкомату, і я одразу повернувся в 24 бригаду. На другий день вторгнення ми вирушили під Попасну. Нам потрібно було відбити позиції, я визвався добровільно йти зі своїми  хлопцями в бій. В нас був такий «костяк», де би ми не їздили, ми старалися їздити разом, завжди сміялися та були на позитиві. Зі зброєю, джевелінами та БК йшли багато кілометрів до позицій. Холод не відчувався, голоду не було. Вже на місці ми трималися 5 днів, спалили 4 танка, а коли закінчилися БК нам прийшлось відступити. По перехватах ми чули як ворог просив в своїх  наркотичні засоби. Ми розуміли, що в них мобілізовані, які йшли вперед були під «ДОПІНГОМ». Вони були як роботи. Все було заміноване навкруги, ми бігли двойками по тоненькій стежці, відбиваючись паралельно. Ми несли на собі поранених, ми були разом до кінця. Там я отримав контузію і важке поранення. Ми вийшли на 2 батальйон, і вони нас евакуювали в лікарню, далі госпіталь, лікування, реабілітація. Через 2 місяці приїхав в частину та продовжив службу, але вже на іншому напрямку, не менш важкому.

В тяжких боях ми трималися, ми боролися, ми були настільки мотивовані, на такому адреналіні, думки були тільки про те що, це наша земля. Наша по праву, по духу, тільки наша, і ми не дамо її забрати в нас.

Отримав там поранення, тяжку контузію, травму щелепно - лицевої області, руки, ноги. Коли  евакуювали, дорогою нас доглядали військові медики, та кормили волонтери. Я їсти не міг, пив компот, а лежачих кормили волонтери з ложки. Вдячний дуже лікарям, волонтерам, медичному персоналу, в котрий раз вони віддано та з душею виконували свою роботу. Після останнього поранення я більше не можу служити в бойових частинах, тому пішов в Червоноградський РТЦК та СП. Я хочу продовжувати допомагати, хочу виконувати свій обов’язок, хочу бути корисним своїй державі, своїй сім’ї», – розповідає Олександр.

Олександр нагороджений Президентом України медаллю «Захиснику вітчизни» за сумлінну службу, виконання важких бойових завдань.

«На рахунок мобілізації, хочу сказати що дуже шкода, що наші люди не знають і не хочуть здорово дивитися на ситуацію в повному об’ємі.  Хлопці, які на передовій, виснажені та морально стомленні. Їх потрібно міняти, їм треба допомагати максимально.

Наші люди вбираються в вишиванки, голосно кричать «Слава Україні», але цим не пришвидшують нашу перемогу. Це не патріотизм. Патріотизм там, на передовій. Там де всі думають в одному напрямку. Там нікому не цікаво чи ти зі сходу країни, чи з заходу, чи з центру. Там всіх єднає одна мета. Перемога, мир та спокій, ось що нам потрібно. Тільки коли ми повернемо ту єдність людей, яка була на початку повномасштабного вторгнення, тільки тоді ми зможемо дихати в унісон всією країною та здобути довгоочікувану перемогу», – наголошує Олександр.

Фото: iphotoart_studio

Читайте також: Солдат Павло Буй після поранення і тривалого лікування продовжує службу в Червоноградському районному ТЦК та СП