У неділю, 25 жовтня, жителів та гостей Львівщини запрошують долучитися до вшанування пам’яті членкині Організації українських націоналістів, громадської діячки та поетеси Ірини Сеник.

Зокрема, о 12:30 год відбудеться покладання лампадок до могили Ірини Сеник на полі почесних поховань №67 Личаківського кладовища (вул. Мечникова, 32) та проведення екуменічної панахиди.

Опісля, о 14:00 год в Музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України (пр. Свободи, 15) відбудеться показ колекції одягу «Вільна духом», присвяченої 100-річчю від дня народження Ірини Сеник.

«Ірина Сеник присвятила своє життя боротьбі за незалежність України. Попри багаторічні ув’язнення та заслання, вона продовжувала боротьбу з радянським режимом. Її життєвий шлях є важливою частиною історії українського визвольного руху. Наш обов’язок зберігати пам’ять про таких людей, як Ірина Сеник, досліджувати їхню спадщину та передавати її наступним поколінням», - зазначив директор департаменту комунікацій та внутрішньої політики Львівської ОДА Юрій Горун.

Довідково:

Сеник Ірина Михайлівна – членкиня Організації українських націоналістів, Української гельсінської групи, Ліги українських жінок, політична ув’язнена радянських концтаборів, поетеса, медсестра, громадська діячка, засновниця Товариства української мови та Української гельсінської спілки в Бориславі, голова Бориславського відділення Союзу українок.

Народилася 8 червня 1926 року у Львові. У 1939 році вступила в юнацтво ОУН, а у 1941 стала членкинею організації. Була зв’язковою Крайового проводу під псевдо «Леся». У 1945 НКВД відправили її у тюрму на Лонцького, а за рік засудили на 10 років позбавлення волі (10 років ув’язнення відбувала в Іркутській тюрмі, а згодом 13 років заслання у Кемеровській області СРСР).

Повернулася в Україну у 1968, але без права проживання у Львові й області. Влаштувалася медсестрою в Івано-Франківську. Там увійшла до Івано-Франківської та Львівської груп захисту політв’язнів, подавала скарги й протести на захист Валентина Мороза, Святослава Караванського тощо, збирала кошти на підтримку родин політв’язнів.

У 1973 за політичні переконання її ув'язнили на 6 років позбавлення волі - відбувала покарання у виправно-трудовій колонії суворого режиму в Мордовії. Потім відбувала 5 років заслання у Казахстані. Загалом, провела 34 роки життя в тюрмах, концтаборах і засланнях.

У 1979 році увійшла до Української гельсінської групи. Знову повернулася в Україну у 1983 році. Як «особливо небезпечна рецидивістка» могла проживати не ближче 101 кілометра від Львова, тому оселилася у м. Борислав, де вийшла заміж за колишнього політичного в’язня Василя Дейка.

У 1998 році на з’їзді Світової федерації українських жіночих організацій у м. Рочестер (США) її визнали однією зі 100 героїнь світу.

Померла 25 жовтня 2009 року, похована на полі почесних поховань №67 Личаківського кладовища.

З нагоди 100-річчя від дня народження 10 лютого 2026-го Львівська обласна рада рішенням № 727 проголосила 2026 рік Роком Ірини Сеник.