У Львові відбувся захід із вшанування пам’яті української поетеси, правозахисниці, громадської діячки та дисидентки Ірини Сеник з нагоди 100-річчя від дня її народження. Цьогоріч Львівщина відзначає Рік Ірини Сеник — відповідне рішення 10 лютого ухвалила Львівська обласна рада.

Захід «А я ще повернусь у Львів і буду в ньому вічно жити» відбувся в актовій залі Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України. Його організували Департамент комунікацій та внутрішньої політики Львівської ОДА та Львівська обласна рада.

У межах заходу представили виставку книг про Ірину Сеник, її авторських видань та вишитих мініатюр. Окреме місце посіли роботи, які Ірина Сеник створювала під час ув’язнення та заслання. Вишивати її навчила монахиня, з якою вона перебувала в ув’язненні, а замість голки жінка використовувала риб’ячу кістку.

Також відбулося спеціальне погашення поштової марки, присвяченої 100-річчю від дня народження Ірини Сеник. Макети марки та конверта розробили спільно з АТ «Укрпошта» та організаційним комітетом з підготовки та відзначення ювілею.

Продовжила програму круглий стіл, присвячений життю, творчості, громадській діяльності та боротьбі Ірини Сеник. Серед учасників — правозахисник, публіцист, філософ, громадський діяч, член-засновник Української Гельсінської групи Мирослав Маринович, дослідниця життя та діяльності Ірини Сеник Галина Литвин, історикиня Ірина Матяш, директор Історико-краєзнавчого музею міста Борислава Андрій Спас, депутатка Львівської обласної ради Соломія Риботицька, голова Всеукраїнської громадської організації «Союз Українок» Ористлава Сидорчук, племінник Ірини Сеник Орест Сеник та інші.

«Герої не вмирають, якщо ми про них не забуваємо. Пам’ятаємо заради тих, хто віддав своє життя, і завдяки кому ми сьогодні маємо можливість жити, працювати та боротися за майбутнє. Серед них — мільйони людей, які свого часу боролися за свободу України. Наш обов’язок — пам’ятати про них і продовжувати їхню справу», — наголосив керівник Апарату Львівської ОДА  Тарас Грень.

Окрему увагу під час круглого столу приділили ролі Ірини Сеник у національному відродженні наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років. Своїми спогадами поділилася депутатка Львівської обласної ради, почесна голова «Союзу Українок», голова Львівського обласного товариства політичних в’язнів і репресованих Ореслава Хомик.

«Пані Ірина після другого ув’язнення не могла повернутися до рідного Львова — їй дозволили проживати не ближче 101 кілометра від міста, тому вона оселилася у Бориславі. Коли почалося національне відродження, я очолила “Союз Українок” у Трускавці, а пані Ірина — у Бориславі. Ми разом відновлювали діяльність цієї організації та проводили багато заходів. Це була надзвичайно сильна людина. Після 34 років тюрем, таборів і заслання вона не нарікала на життя, навпаки про все говорила з гумором», — розповіла Ореслава Хомик.

Ірина Сеник народилася 8 червня 1926 року у Львові. У 1939 році вступила в юнацтво Організації українських націоналістів, а у 1941 році стала членкинею ОУН та зв’язковою Крайового проводу під псевдонімом «Леся».

У 1945 році НКВД заарештувало Ірину Сеник. У 1946-му її засудили до 10 років позбавлення волі. Покарання вона відбувала в Іркутській тюрмі, після чого ще 13 років перебувала на засланні у Кемеровській області СРСР.

Повернувшись в Україну у 1968 році, Ірина Сеник не мала права проживати у Львові та області, тому працювала медсестрою в Івано-Франківську. Там вона долучилася до Івано-Франківської та Львівської груп захисту політв’язнів.

У 1973 році її вдруге засудили за політичні переконання — до шести років позбавлення волі. Покарання відбувала у виправно-трудовій колонії суворого режиму в Мордовії, після чого ще п’ять років перебувала на засланні в Казахстані. Загалом Ірина Сеник провела 34 роки в тюрмах, концтаборах і на засланні.

У 1979 році вона увійшла до Української Гельсінської групи. Після повернення в Україну у 1983 році оселилася в Бориславі, де активно займалася громадською діяльністю, очолила Бориславське відділення «Союзу Українок», була однією із засновниць Товариства української мови та Української Гельсінської спілки в Бориславі.

Ірина Сеник також була поетесою та художницею прикладного мистецтва. Серед її відомих видань — «Сувій полотна», «Біла айстра любови», «Загратована юність», «Книжечка бабусі Ірини для чемної дитини», «Метелики спогадів. Спогади і взори до вишивання», а також спільна збірка «Нездоланний дух».

Померла Ірина Сеник 25 жовтня 2009 року. Похована на Личаківському кладовищі у Львові.