Львівщина відзначить 100-річчя від дня народження Ірини Сеник
Zasidannya Organizatsiynogo Komitetu Lvivshchyna Gotuyetsya Do Vidznachennya 100 Yi Richnytsi Vid Dnya Narodzhennya Iryny Senyk 9
Жителів та гостей Львівщини запрошують долучитися до заходу.
У понеділок, 8 червня, відбудеться відзначення 100-ої річниці від Дня народження членкині Організації українських націоналістів, громадської діячки та поетеси Ірини Сеник.
Зокрема, о 12:00 год заплановано покладання квітів до могили Ірини Сеник на полі почесних поховань №67 Личаківського кладовища та проведення екуменічної панахиди (вул. Мечникова).
«Постать Ірини Сеник є символом незламності, гідності та відданості Україні. Попри багаторічні ув’язнення, заслання і переслідування радянської влади, вона не зреклася своїх переконань і продовжувала боротьбу за свободу Українського Народу. Сьогодні, коли Україна знову виборює незалежність, історія Ірини Сеник набуває особливого значення» - зазначив директор департаменту комунікацій та внутрішньої політики облдержадміністрації Юрій Горун.
Жителів та гостей Львівщини запрошують долучитися до заходу.
Довідково:
Ірина Сеник – членкиня Організації українських націоналістів, членкиня Української гельсінської групи, політична ув’язнена радянських концтаборів, поетеса, медсестра, громадська діячка, засновниця Товариства української мови та Української гельсінської спілки в Бориславі, голова Бориславського відділення Союзу українок, членкиня Ліги українських жінок.
Народилася 8 червня 1926 року у Львові. У 1939 році вступила в юнацтво ОУН, а у 1941 стала членкинею організації. Була зв’язковою Крайового проводу під псевдо «Леся». У 1945 НКВД відправили її у тюрму на Лонцького, а за рік засудили на 10 років позбавлення волі (10 років ув’язнення відбувала в Іркутській тюрмі, а згодом 13 років заслання у Кемеровській області СРСР).
Повернулася в Україну у 1968, але без права проживання у Львові й області. Влаштувалася медсестрою в Івано-Франківську. Там увійшла до Івано-Франківської та Львівської груп захисту політв’язнів, подавала скарги й протести на захист Валентина Мороза, Святослава Караванського тощо, збирала кошти на підтримку родин політв’язнів.
У 1973 за політичні переконання була ув’язнена на 6 років позбавлення волі - відбувала покарання у виправно-трудовій колонії суворого режиму в Мордовії. Потім відбувала 5 років заслання у Казахстані. Загалом, провела 34 роки життя в тюрмах, концтаборах і засланнях.
У 1979 році увійшла до Української гельсінської групи. Знову повернулася в Україну у 1983 році. Як «особливо небезпечна рецидивістка» могла проживати не ближче 101 кілометра від Львова, тому оселилася у м. Борислав, де вийшла заміж за колишнього політичного в’язня Василя Дейка.
У 1998 році на з’їзді Світової федерації українських жіночих організацій у м. Рочестер (США) її було визнано однією зі 100 героїнь світу.
Померла 25 жовтня 2009 року, похована на полі почесних поховань №67 Личаківського кладовища.