У неділю, 13 вересня, у День вшанування пам’яті українців – жертв примусового виселення з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944-1951 роках, у Львові запланували проведення заходу.

Зокрема, о 14:00 год відбудеться покладання квітів та лампадок до пам’ятника депортованим українцям з території Закерзоння у 1944-1951 роках (перехрестя вулиць В.Стуса – І.Свєнціцького – Снопківської). Опісля,  проведуть чин екуменічної панахиди.

Жителів та гостей Львівщини запрошують долучитися до заходу.

Довідково:

8 листопада 2018 року Верховна Рада України прийняла Постанову №2608-VIII, якою офіційно встановила другу неділю вересня Днем вшанування пам’яті українців – жертв примусового виселення з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944-1951 роках.

Для встановлення радянсько-польського кордону й усунення тривалих суперечок щодо спірних територій між українцями та поляками 9 вересня 1944 року в Любліні голови Ради народних комісарів УРСР Микита Хрущов і Польського комітету національного визволення Едвард Осубка-Моравський уклали угоду про «взаємний обмін населенням»: українського – з території Польщі до УРСР і польського – з території України до Польщі. До переїзду в СРСР підлягали усі громадяни української національності з теренів Холмського, Грубешівського, Томашівського, Красноставського, Володавського та інших повітів Люблінського, Ряшівського та пізніше з Краківського воєводств. Переселення мало бути добровільним, однак перетворилося на примусові депортації, які супроводжувалися репресіями, позбавленням майна, обмеженням політичних, соціальних, економічних і культурних прав людей. Підставою для переселення ставали списки осіб, що виявили бажання покинути Польщу, відмовитися від її громадянства й отримати паспорт УРСР. Причому виявлення волі могло бути письмовим та усним. Це створювало широкі можливості для зловживань. В угоді не були виписані критерії визначення національності тієї чи іншої особи. Врешті, основним показником для виселення стала ідентифікаційна картка нацистської окупаційної влади (Kennkarte), в якій були дані про віросповідання і національність. 

За згаданою угодою в 1944-1946 роках понад 482 тисячі українців примусово переселили до УРСР. В радянській Україні їх розселили на території 17 областей – від Галичини до Причорномор’я, Слобожанщини та Донеччини. Тоді ж із західних областей радянської України до Польщі переселили майже 790 тисяч поляків та євреїв. Продовженням депортації українців стала «акція Вісла», проведена польським комуністичним режимом. У 1947 році тих українців, що відмовились виїжджати до СРСР, польська влада депортувала на північ і захід Польщі. За кілька місяців примусово переселили майже 150 тисяч людей. Ще кілька десятків тисяч українців були позбавлені батьківських домівок під час обмінів прикордонними ділянками між СРСР та Польщею у 1948, 1951 роках.