Сьогодні, 13 вересня, у День вшанування пам’яті українців – жертв примусового виселення із Закерзоння, у Львові вшанували пам’ять людей, які у 1944–1951 роках були насильно позбавлені своїх домівок та рідної землі.

Пам’ятні заходи відбулися біля пам’ятника депортованим українцям з території Закерзоння у 1944–1951 роках. Присутні поклали квіти та лампадки до пам’ятника, після чого відбулася екуменічна панахида за жертвами депортацій та комуністичних репресій.

Захід відбувся за участі Народного аматорського хору «Надсяння» під керівництвом Володимира Пасічника.

День вшанування пам’яті українців – жертв примусового виселення із Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини та Західної Бойківщини встановила Верховна Рада України у 2018 році. Його відзначають щороку у другу неділю вересня.

У 1944 році між УРСР та Польським комітетом національного визволення уклали угоду про так званий «взаємний обмін населенням». Попри заявлений добровільний характер, переселення українців невдовзі перетворилося на примусову депортацію, яка супроводжувалася репресіями, позбавленням майна та обмеженням прав. У 1944–1946 роках понад 482 тисячі українців примусово переселили до УРСР. У 1947 році продовженням цієї політики стала «акція Вісла», під час якої майже 150 тисяч українців були депортовані на північ і захід Польщі.

Окремо під час пам’ятних заходів згадали жертв комуністичного концентраційного табору в Явожному. Табір розпочав роботу 1 травня 1945 року, а після початку «акції Вісла» сюди почали масово направляти депортованих українців, яких польська комуністична влада підозрювала у співпраці або симпатіях до українського підпілля.

Важливо, що табір у Явожному був призначений не для військовополонених чи вояків УПА, а передусім для цивільних осіб. Серед ув’язнених були представники української інтелігенції, греко-католицькі та православні священники, а також люди, яких без належних підстав звинувачували у підтримці українського підпілля.

За офіційними даними, через табір пройшли 2 781 українець, серед них 823 жінки, кільканадцять дітей, 22 греко-католицькі та 5 православних священників. Багато ув’язнених загинули через нелюдські умови утримання, катування, голод та хвороби.

У 2025 році Верховна Рада України ухвалила закон, яким примусові переселення українців із території Польщі у 1944–1951 роках офіційно визнано депортацією. Документ також передбачає державні гарантії, зокрема компенсації та пільги для депортованих.

Українці, яких у 1944–1951 роках вигнали з Холмщини, Надсяння, Любачівщини, Лемківщини та Західної Бойківщини, були змушені починати життя на нових місцях. Попри втрату рідних домівок, вони зберегли свою культуру, традиції, мову та пам’ять про землю своїх предків.

Пам’ять про жертв депортацій є важливою частиною української історичної пам’яті та нагадуванням про злочини тоталітарних режимів проти українського народу.