Командир розрахунку мінометників Любомир зустрів повномасштабну війну цивільним. Він добровільно пішов у військкомат, сам попросився у мінометний взвод та майже два роки захищає Україну.

Вогнева позиція мінометників розташована неподалік Кліщіївки на Донеччині. Воїн пригадує, як знищували противника їхніми ж мінами. Військова хитрість не один раз допомагала нашим бійцям. Наприклад, під Спірним неподалік Соледару Любомир перехитрив ворогів та зберіг життя своїх побратимів.

«Було дві лісосмуги. Я був у тій, де не було дерев. Обрав місце для міномета, а бліндаж ми викопали між деревами. Бачили згори, як російський танк стріляв по наших. Двічі ворожий літак прилітав. Нашу лісосмугу не чіпали. Саме тому я обрав таке місце, бо вони навіть подумати не могли, що там може стояти міномет. Це нас і врятувало», – розповідає військовий.

Після звільнення Харківщини в одному з населених пунктів, куди прилітали російські керовані авіабомби, Любомир отримав важливий талісман від доньки - в’язаного нею ведмедика. Він дотепер не знімає його зі свого бронежилета.

«Ми насправді дуже втомлені. Особисто мене тримає відчуття обов’язку. Якщо в мене дитина спитається, де я був під час війни, щоб я мав, що сказати», – правдиво говорить десантник.

Разом з ним воює Максим, який до повномасштабного наступу був далекою від військової справи людиною. Він забезпечував свіжими морепродуктами одеські ресторани. Після перемоги мріє і далі в сонячній Одесі займатися справою свого життя, а наразі мінами вибиває противника з нашої землі.

Максим - один з тих, завдяки кому противник не прорвав оборону в районі траси Костянтинівка-Бахмут. А, отже, не пропустив його далі в прифронтове місто, де донині проживає багато мирних українців. Артилерист залучався на оборону в десантно-штурмові роти, щоб утримати відвойовані позиції на підступах до Бахмуту.

«Під час обстрілів на позиції може взяти страх. Це нормально. Молитва дуже допомагає. Помолився - і стає легше, бо зникає страх та тривога. Якщо ж людина боїться йти воювати, вона може будь-яким способом допомагати в цивільному. Головне - не забувати про нас і активно працювати на перемогу», - наголосив Максим.

Третій в розрахунку - Олексій. До великої війни з російськими загарбниками він був будівельником. Зараз майструє не будинки, а бліндажі. Другу зиму він зустрічає в складних умовах. Говорить, що з моменту мобілізації йому вистачило двох місяців, щоб адаптуватися до воєнних реалій та стати нормальним навідником.

Служба зв’язків з громадськістю 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади ДШВ ЗС України.