Військовослужбовець став добровольцем у ті дні, коли росіяни випустили ракети на Позняки. Сім’я Євгена прокинулась в паніці від звуків прильоту. Це змусило чоловіка евакуювати родину у більш безпечне місце, а сам він пішов до військкомату.

Наприкінці травня Євген потрапив до лав 24 ОМБр імені короля Данила. Під час жорстких боїв на Луганщині він отримав поранення в районі населеного пункту Комишуваха.

«Вранці того дня, я передав пост чергування. Сиджу біля бліндажа, чекаю поки загріється чай на пальнику. Раптом чую свист над головою, однак не одразу розумію, що сталося. Пізніше побратими сказали, що нас штурмують росіяни, а точніше «ахматівці». Вони підійшли до наших позицій. Один з них наставив на мене ПКМ (пулемет Калашникова – ред.). До цього я розповідав хлопцям, як стріляти з РПГ-7В. Тому в мене цей гранатомет заряджений так поруч і лежав. Противник стояв за бліндажем і бачив мене лише наполовину. Тож я схопив РПГ та вистрілив з нього. Влучив точно. Контузило мене трохи. Потім вже розпочався бій, напевно на 2 години. В результаті бою я побачив, що маю поранення в ногу: наскрізне поранення, м’яз вирвало. Місяць лікувався, місяць реабілітація. А потім повернувся на фронт» – ділиться Євген.

Зараз Євген продовжує боронити нашу державу, на найгарячішій ділянці ведення бойових дій, поблизу Бахмуту. Захисник не втрачає віри та передає вітання своєму батькові, у якого нещодавно був ювілей.

«Хочу привітання передати батьку Миколі Михайловичу. Побажати міцного здоров’я, щастя, довгих років життя. Йому 70 років просто виповнилось, так вийшло, що не зміг привітати, бо в нас тут на позиціях зв’язку немає. І мамі, сестрі, жінці та дітям – теж, щоб не переживали – я вас дуже люблю, скоро буду, з нетерпінням чекаю зустрічі!»