Кабаненко Василь та його дружина Марія – переселенці, мають затишну кімнатку на двох в Підбузькому геріатричному пансіонаті, де почуваються в безпеці. «Від берегів Північного Льодовитого океану до Чорного моря, від Балтики до берегів Тихого океану» – такий шлях, за словами Василя Григоровича, пройшло подружжя.

Свої дитячі роки пан Василь згадує, ледь стримуючи сльози. Народився у багатодітній сім'ї, тому з 8 років почав працювати в колгоспі, який називає коротко – рабство. Попри працю в такому юному віці він був спраглим до знань, у 1945 році пішов у початкову школу, де успішно закінчив 4 класи. Далі була 7-річка. Після закінчення школи юнак завдяки щасливому збігу обставин вступив у Каспійське вище морське училище, яке закінчив на відмінно.

Після цього на хлопця чекала холодна крайня північ. Коли він вирушив у Заполяр’я, на нього чекала наречена. Згодом у Заполяр’ї, куди вони прибули вже разом, у них народився первісток. Чоловік 12 років прослужив у морській авіації в Північній Атлантиці. Згадує, працювати доводилось у складних умовах: спершу у 9 ракетному полку ім. Сафронова, далі в Окремому дальньому дивізіонному полку. В період Холодної війни пан Василь працював розвідником, керував літаком-бомбардувальником ТУ-16. Через складний північний клімат подружжя вирішило переїхати у Севастополь, так пан Василь почав працювати у Севастопольському лісотехнічному інституті.

Своє обжите помешкання довелося покинути несподівано. Подружжя поспіхом виїхало з Севастополя, коли рф анексувала Кримський півострів. Поселилися в Ірпені, де перший час жили без води та електрики, але були вдячні за те, що їм надали притулок. 

З початком повномасштабного вторгнення військ рф жителі Ірпеня масово почали покидати свої домівки. «В 10-поверховому будинку залишились ми вдвох і ще одна жінка», – згадує Василь Григорович. Згодом внучка з чоловіком забрали стареньких в Київ. «В чому були, в тому й приїхали», – зізнаються. Після цього на них чекав ще один переїзд, адже в Києві було небезпечно залишатися. У Дрогобич добиралися 16 годин.

16 березня прибули в Підбузький геріатричний пансіонат. Доглядом та своїм помешканням подружжя задоволене. «Треба віддати належне всьому персоналу на чолі з директором закладу. Медсестри й працівники завжди скажуть добре слово. А добре слово лікує краще, ніж ліки», – наголошує пан Василь.

Минулого тижня пан Василь відсвяткував своє 86-річчя, а 10 вересня виповниться 65 років, як подружжя побралося.