Знахідку віднайшли науковці спільної українсько-польської археологічної експедиції Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича, Історико-краєзнавчого музею у Винниках, ЛНУ імені Івана Франка та Інституту археології Жешувського університету. 

“Копати в цьому місці чи ні було суперечливим питанням. Але тут виднівся горбик і після фахових дебатів, ми таки взялися за розкопки. Зрештою, вдалося виявити не лише рови, які ми власне і шукали і про які свідчила геомагнітна зйомка території, але й частоколи. Останні свідчать про зовсім інший рівень розвитку культури і знань людей, які тут жили, бо це далеко не землянки, а серйозні оборонні укріплення, добре продумані, з урахуванням природних переваг місцевості”, — каже директор “Історико-краєзнавчого музею” у місті Винники Ігор Тимець.

Датування пам’ятки вдалося встановити на основі лабораторних досліджень кераміки, кісток та вугілля, знайдених на території розкопу. 

“Ця пам’ятка є одношаровою, земля тут ніколи не оралась. Крім того, і ліс навколо добре законсервував як саму пам’ятку, так і її культурні шари. Тому тут дуже легко встановити датування. На дні розкопаного ровика ми знайшли кераміку доби енеоліту, яка є добрим датуючим елементом цієї конструкції. А п’ять лабораторних досліджень, які ми провели, свідчать, що пам’ятка датується 3500-4500 роками до н.е.”, — розповідає керівник археологічної експедиції, науковий співробітник відділу археології Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича, Андрій Гавінський.

За словами науковця, ця знахідка сенсаційна не лише через своє датування, — вона також ставить під сумнів попередні уявлення науковців про взаємини між представниками культури лійчастого посуду та трипільцями.

“Територія Винників — це пограниччя в добі енеоліту між західним і східним світом. Раніше ми вважали, що люди, які жили на цій території мали мирні стосунки з трипільцями, але цей розкоп породжує нові запитання: з ким воювали, кого боялися і від кого захищалися представники культури лійчастого посуду?”, — зазначає Андрій Гавінський. 

Наразі вчені дослідили лише 30% усієї пам’ятки. Раніше на горі Лисівка науковці знаходили залишки жител, давній посуд, різноманітні знаряддя праці, пряслиця, сокири, ножі, стріли та інші речі. 

“Вже зараз можемо сказати, що це відкриття увійде в історію, про нього розповідатимуть підручники. Такі пам’ятки в Україні можна перелічити на пальцях однієї руки. Майбутні дослідження території навколо знахідки є надзвичайно перспективними і потребують серйозного підходу. На жаль, через повномасштабну війну, зараз профінансувати якісь масштабніші дослідження вкрай важко, але за найменшої нагоди це обов’язково станеться. І департамент всіляко цьому сприятиме, бо ця знахідка важлива не лише для нашого минулого, але й для майбутнього: в Європі на основі таких археологічних об’єктів роблять історичні реконструкції, які стають потужними туристичними магнітами. Сприятиме цьому і зручне розташування пам’ятки — неподалік Львова”, — коментує директорка департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської ОВА Олена Василько.

Під час наступної археологічної експедиції, яка швидше всього відбудеться вже наступного року, співробітники музею планують віднайти другу лінію частоколу на території пам’ятки, вивчати вхід у поселення (браму) та його конструктивні особливості.

Додамо, перші дослідження на горі Лисівка науковці проводили ще у 50-х роках минулого століття. А у 90-х з ініціативи працівників “Історико-краєзнавчого музею” їх поновили. Відтоді спільно з науковцями ЛНУ ім. Івана Франка, а пізніше і з Жешувським університетом, тут проводяться планомірні археологічні розвідки щороку.