Відповідно до Комплексної програми підтримки ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України на період дії воєнного стану в Україні, яка затверджена розпорядженням начальника Львівської обласної військової адміністрації 31 грудня 2025 року за № 1929/0/5-25ВА, ветерани та ветеранки мають можливість отримати грошову компенсацію на придбання житла за кошти обласного бюджету на умовах співфінансування з бюджетів територіальних громад. 

Станом на сьогодні у Львівській області придбали шість квартир в шести територіальних громадах. Для цього з обласного бюджету виділили 3 798 048,56 грн., з місцевих – 2 164 395,79 грн. 

Придбання житла здійснюється відповідно до тристоронньої угоди між продавцем житла, виконавчим органом ради та заявником. У випадку придбання житла вартістю меншою, ніж розмір співфінансування з обласного та місцевого бюджетів, надлишок коштів підлягає поверненню до обласного бюджету та бюджету територіальної громади у відповідній пропорції. У випадку придбання житла дорожче, від суми, яка покривається обласним та місцевим бюджетами разом, різницю в коштах сплачує заявник.

Одним із тих, хто вже скористався можливістю придбати власну квартиру, стала родина Олександра Мартинова. Він — військовослужбовець ЗСУ, який пройшов через найзапекліші бої під Авдіївкою, пережив клінічну смерть та отримав важкі поранення. Попри статус особи з інвалідністю внаслідок війни, він не залишив військо і зараз продовжує захищати українське небо. Нещодавно його родина придбала квартиру у Новому Роздолі в межах Комплексної програми.

До повномасштабного вторгнення життя Олександра було цілком мирним. Сам він родом із Харкова, але вісім років тому приїхав до Нового Роздолу на Львівщині. Тут зустрів майбутню дружину Тетяну, пара побралася, згодом у них народився син Давидко. Олександр працював механіком на заводі ТОВ «ОДВ-Електрик».

Усе змінилося у 2023 році, коли чоловіка мобілізували до лав Збройних Сил України. За фахом він механік, а у війську він став помічником гранатометника. У травні 2024 року під Авдіївкою точилися запеклі бої. Позицію Олександра та його побратимів атакував ворожий дрон. Олександр зазнав численних уламкових поранень: були пробиті легені, один уламок влучив у каску, а ще три — зупинилися за кілька міліметрів від серця. Окрім цього, залізо пошкодило нерви руки, через що вона практично перестала функціонувати.

«Він зазнав поранення вночі у четвер, а вийти з позицій вони змогли лише під ранок, — пригадує дружина Тетяна Олексів-Мартинова. — Чоловікові довелося проповзти кілька кілометрів під обстрілами, щоб просто дістатися до лінії евакуації. Уже там Олександр знепритомнів. Чоловік переніс клінічну смерть». 

Були пробиті легені. Один з уламків влучив у каску, яка була на ньому. Ще три уламки застрягли за кілька міліметрів від серця. Лікарі у Покровську здійснили диво і врятували воїна. Далі були реанімація у Дніпрі, операції у Черкаському військовому госпіталі та тривала реабілітація в Трускавці. Витягли частину уламків, але ще три залишилися в тілі. Сьогодні ветеран продовжує службу в лавах протиповітряної оборони (ППО) — водієм мобільної вогневої групи охороняє небо над Львівщиною.

Справжньою радістю для сім'ї Мартинових стало придбання власного житла. Родина стала власником двокімнатної квартири в Новому Роздолі завдяки Комплексній програмі підтримки ветеранів війни, яку розробило Управління з питань ветеранської політики Львівської ОДА.

Спочатку, після отримання посвідчення УБД, стати на квартирний облік порадив родич, який сам уже п'ять років служить у ЗСУ. А коли Олександру надали статус особи з інвалідністю внаслідок війни, фахівці соцзахисту Новороздільської міськради запропонували взяти участь у програмі співфінансування.

«Частину коштів на квартиру виділили з обласного бюджету, іншу частину — з місцевого, — ділиться Тетяна. — Коли ми отримали документи на право власності, щастю не було меж. Мій чоловік пішов захищати державу, втратив здоров’я, ледь не віддав життя. Я вважаю, що він і такі як він заслуговують на підтримку. Якщо держава дає таку можливість, нею обов’язково треба користуватися. Не бійтеся дізнаватися про програми та звертатися по допомогу».

Головна мрія родини Мартинових — така ж, як і в мільйонів українців: скоріша перемога, мир та повернення всіх захисників додому. Тетяна згадує, що коли чоловік пішов на фронт, їхньому синові було всього чотири роки. Кожного вечора хлопчик повторював свою коротку, але найважливішу молитву: «Боже! Збережи мого татка, нехай він якнайшвидше повернеться з війни і щоб Україна перемогла!». 

Сьогодні ця дитяча молитва продовжує оберігати батька, який щоночі виїжджає на чергування, тримаючи українське небо.