Захід відбувся на Личаківському кладовищі біля могили митця за участі представників обласної влади, родини художника, мистецької спільноти, студентів і викладачів Львівського фахового коледжу декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша.

«Ми робимо все для того, щоб Музей Володимира Патика був сучасним, цікавим і топовим, адже нам є що показати. Дуже хочеться, щоб у музеї завжди було людно, щоб молодь і не тільки молодь приходила, пізнавала творчість митця, популяризувала її та розуміла її цінність.Володимир Патик був справді унікальною людиною. Він малював не лише Львівщину — він зображував усю Україну. Його твори вражають барвистістю, особливою кольористикою та вмінням побачити щось величне у звичайних речах. Він умів передати цю красу на полотні так, що вона захоплює й сьогодні», — наголосив заступник голови Львівської обласної державної адміністрації Іван Собко.

Він додав, що Україна багата на талановитих і непересічних людей, і наше завдання — берегти їхню спадщину. 

«Ми обіцяємо бути гідними нащадками творчості Володимира Патика, популяризувати його мистецтво, щоб усе те прекрасне й унікальне, що він залишив нам, не припадало пилом на полицях, а жило, надихало та захоплювало нові покоління», — наголосив заступник голови Львівської обласної державної адміністрації Іван Собко. 

Учасники заходу спільно помолилися за душу митця та вшанували його пам’ять. Особливим моментом стали спогади дружини художника Романи Патик, яка поділилася особистими історіями про життєві цінності, світогляд і любов митця до рідної землі.

«Володимира Патика варто вшановувати не лише за те, що він був художником. Це була людина зі своїми принципами, чесна і скромна, яка не прагнула кар’єри й не любила трибун. Він казав: “Розумного видно в кутку”. Він учив бути відповідальними за минуле й активними в сучасності, дослухатися до людського серця. Навіть наприкінці життя його найбільшими бажаннями були попрощатися з героями, які спочивають біля сакрального дуба в рідному селі, та ще раз побути серед рідної землі. Коли ми привезли його в поле, він хотів побачити колоски, жито, маки й волошки. Він хотів попрощатися не з бур’янами, а з тією землею, яку так любив і оспівував у своїх картинах. Це була надзвичайно скромна, добра й чесна людина, прекрасний чоловік, тато і дідусь. Я дякую Богові, що послав мені такого чоловіка», — поділилася спогадами Романа Патик.

Володимир Патик (1926–2016) — одна з визначних постатей українського образотворчого мистецтва, яскравий представник львівської школи малярства другої половини ХХ — початку ХХІ століття. Його творчий шлях охоплює понад шість десятиліть. Навчався у видатних майстрів українського мистецтва, зокрема Романа Сельського, Йосипа Бокшая та Миколи Федюка.

Творчість художника стала самобутнім поєднанням європейського модернізму, постімпресіонізму та українських мистецьких традицій. Володимир Патик увійшов в історію мистецтва як майстер експресивного чистого кольору, автор численних живописних полотен, монументальних творів і знакової львівської мозаїки «Море і риби». Особливе місце у його доробку посідає також масштабний живописний цикл, присвячений Тарасові Шевченку.

У 2026 році на Львівщині відзначають 100-річчя від дня народження Володимира Патика, привертаючи увагу до його мистецької спадщини та значення для української культури.

Вшанування пам’яті художника стало нагодою не лише віддати шану видатному митцеві, а й наголосити на важливості збереження національної культурної спадщини, передачі мистецьких традицій молодому поколінню та популяризації українського мистецтва.

Творчість Володимира Патика й сьогодні залишається невіддільною частиною культурного надбання Львова та України, а його любов до рідної землі, втілена в полотнах, продовжує промовляти до наступних поколінь.