Серед учасників були військовослужбовці, ветерани та члени сімей воїнів різних військових формувань, зокрема 125-ї окремої важкої механізованої бригади, 108-го окремого батальйону «Вовки Да Вінчі», 103-ї окремої бригади територіальної оборони, 118-ї та 24-ї окремих механізованих бригад. 

Для багатьох це була не просто мандрівка в гори, а можливість побути разом, відчути підтримку і знайти внутрішню тишу серед карпатських схилів.

Сходження розпочалося із села Тухля. Крок за кроком учасники піднімалися на вершину, яка вже понад століття зберігає пам’ять про боротьбу за Україну.

На горі, на Меморіальному військовому цвинтарі українських січових стрільців, відбулися урочисті заходи: панахида за загиблими воїнами, покладання квітів, запалення лампадок та культурно-мистецька програма. У тиші гір кожен мав змогу по-своєму прожити цей день — через спогад, молитву, вдячність.

Маківка — це не просто вершина. Саме тут у квітні–травні 1915 року українські січові стрільці у складі австро-угорської армії зупинили наступ військ Російської імперії. Сьогодні це місце сили, де особливо гостро відчувається тяглість боротьби — від минулого до теперішньої війни.

«Маківка — це про пам’ять, яка об’єднує покоління. Сьогодні, коли українці знову боронять свою державу, такі місця мають особливе значення. Проєкт «Терапія мандрами» дає можливість нашим Захисникам, їхнім родинам і дітям не лише відновитися, а й відчути підтримку, побути разом і знайти внутрішню опору. Це про спільний шлях — і в горах, і в житті», — зазначив директор департаменту спорту, молоді та туризму ЛОДА Роман Хім’як.

Сходження на Маківку стало ще одним кроком у межах проєкту «Терапія мандрами», який через подорожі, природу та спільний досвід допомагає відновленню та зміцненню внутрішнього ресурсу учасників.