Солдат Віталій Щабленко (позивний «Їжак») – заступник командира бойової машини – навідник – оператор гірсько-штурмового відділення гірсько-штурмової роти 10 ОГШБ Збройних Сил України. Після поранення переведений на службу до Червоноградського РТЦК та СП Львівщини.

До повномасштабної війни Віталій був приватним підприємцем та займався будівельними матеріалами. Жив звичайним життям, мав плани на майбутнє і навіть не міг уявити, що життя зміниться в одну мить, бо почалась війна.

«24.02.2022 року був день, коли в голові була тільки одна думка: «Що потрібно захищати, допомагати, треба робити все щоб сім’я та рідні були в безпеці!».

25.02.2022 року зареєструвався в «Будинку воїна», бажав патрулювати місто. Згодом почав займатися волонтерськими перевезеннями по Україні, маючи власний великий вантажний бус. Потім мені зателефонували з ТЦК та СП (військкомату) та повідомили, що потрібно їхати. Довго не думаючи, спакував рюкзак та за короткий термін був вже в ТЦК. Мене відправили служити в роту охорони Червоноградського РТЦК та СП», – розповідає Віталій.

Через певний термін захисника перевели в 10-ту окрему гірсько-штурмову бригаду. Спочатку навчання відбулись на Франківщині, а потім в іншу область на полігон. Далі – на схід, де Віталій з побратимами почали виходити на позиції.

«Певний час був шоковий стан, відбувається інакше розуміння дійсності. Безпечні навчання закінчені і з повним багажем знань та навичок потрібно йти в бій. І правильно їх використовуючи та зберігаючи спокій, залишитися живими та досягти успіху. Дуже надавало натхнення те, що всі, абсолютно всі хлопці, які були поряд, були такими ж простими людьми, з такою ж метою. Ми підтримували одне одного, допомагали, ділилися, були одним цілим, прикривали одне одному спини», – ділиться військовий.

Одного разу на одній з позицій ворог вночі використав дрон з тепловізором та вдарив «АГСом» у бліндаж, де перебував, зокрема, Віталій. Внаслідок цього чоловік був поранений.

«Дякувати Богу, що це була не міна, бо було б все набагато гірше. Там я отримав вогнепальне осколкове поранення ноги та контузію. Ще 6 днів я був на позиціях з осколками в нозі. Згодом мене евакуювали в лікарню, потім перевезли в Дніпро. В лікарні я пройшов лікування та повне обстеження організму і в мене знайшли багатовузловий зоб шийно-загрудинної локалізації. Рекомендовано було тотальне видалення щитовидної залози», – зазначив захисник.

Незабаром Віталія перевели у Червоноградський РТЦК та СП для подальшого проходження служби. Під час повномасштабної війни у нього народилася донька. Віталій розповів, що після досвіду бойових дій у нього змінилося ставлення до життя. Каже, що найважливіше – це рідні люди та час, проведений з ними.

«Під час війни в мене народилася донечка. Це найбільше щастя в житті, це моя мотивація, це моя надія, моя душа. Промінь любові та світла в такий важкий час. Після того, що я пройшов, я дивлюся на речі зовсім по іншому, змінилося відношення до життя. Цінності, які є в людей в звичайному повсякденному житті, матеріальний стан, робота, квартири, автомобілі – це не головне. Важливий тільки час, який відведений, щоб жити з своїми рідними, бути поруч, захищати їх. Головне – це люди, підтримка, плече, яке тобі можуть підставити в важку хвилину та самому залишатися людиною», – наголошує Віталій.

Військовий каже, що розуміє, що люди бояться служити, проте зазначає, що потрібно змінювати тих, хто на фронті з самого початку, дати їм можливість відновитися.

«На рахунок мобілізації в мене відбувається внутрішній конфлікт. Я розумію, що люди не йдуть служити, тому що бояться. Страх паралізує і не дозволяє об’єктивно та з холодною головою дивитися на ситуацію, приймати правильні рішення. Але як же ті хлопці, які там з самого початку? Чому ніхто не думає про них? Їх потрібно міняти, вони такі ж звичайні люди, вони виснажуються, як фізично, так і морально. Їм потрібна допомога.

А як же шана до тих, хто в полоні, та тих, хто віддав своє дорогоцінне життя за нас? Як ті, хто переховуються, потім зможуть дивитися в очі тим, хто пройшов пекло? Можливо і не було б так важко, якщо б нас було більше. Більше тих, в кого одна ціль, хто бажає  миру та перемоги нашій країні, без втрат, без болю, без тривог», – зазначив Віталій Щабленко.

Текст підготувала Служба звʼязків з громадськістю Львівського обласного ТЦК та СП

Читайте також: Історії з фронту: штурмовики 80-ї бригади розповідають про те, де беруть силу до бою та витримку