Чоловік у формі з плямами крові та руками, у які в’їлася земля. Він стає в оборону на бойових позиціях під Бахмутом, часто заводить групи на передній край та евакуює звідти загиблих і поранених побратимів.

«Я згадую вчорашню ніч. Ми несли загиблого побратима на руках два кілометри. У мене досі руки в крові, я ще не мився, бо тільки з позиції. Штани також в крові. Я пішов по «трьохсотого» (пораненого – ред.), доходжу, а він – «200» (загинув – ред.). Було тяжко дивитися на нього та виносити під постійними обстрілами. Скид скоріш за все був, там не розбереш. Сідаєш в окоп і молишся Богу, щоб залишитися живим. За вчорашній вечір був один загиблий та один поранений. Пораненому я надав допомогу та був щасливий, що він сам йде! Його «затрьохсотило» - діра в грудях. Я наклеїв йому оклюзійну наліпку, - і він йшов два кілометри самостійно!», - розказує воїн.

«Борода» говорить, що з села Кліщіївка нічого майже не залишилось. Окупанти вираховують позиції наших військових та нищать «під нуль» увесь квадрат. Стріляють з усього, що мають.

«Там дуже тяжко, але ми стоїмо! Бо треба. Якщо ми не будемо тут тримати оборону, то в наших домах буде те, що твориться у Кліщіївці. Якщо ми не будемо давати відсіч, ви не будете тут так спокійно сидіти й курити. Росіяни не розуміють, що ми своє не віддамо й ніколи не дозволимо, щоб над нашими знущалися. Мені доводилося спілкуватися з полоненим з Сибіру. Я питаю, що він тут робить, а той не знає. Росіяни - не люди. Ми «поклали» 10 росіян, а за ними - ще лізуть. Ми і цих поклали, за ними ще йдуть... Чого ви йдете сюди? Вертайтесь назад! Уявіть, ви засіяли свій город, все добре сходить, а хтось прийшов і почав усе перекопувати, бо захотів у вас шматок землі відібрати! Ви будете просто на це дивитися? Ви візьмете сапу, стукнете його по лобі. Нас менше, але ми даємо опір!», - продовжує військовий.

Чоловік просить в Бога сил щодня, щоб молитви рідних були почуті. Він не бачив матері вже два роки. Ріс у багатодітній родині, де виховувала дітей лише мама. Він 7 березня 2022 року повернувся з Польщі додому.

«Дякую Богу за кожен прожитий мамою день. І буду дякувати Богу, скільки вона буде жити і скільки буде битися моє серце. Інколи я виїжджаю на позицію та не говорю їй про це. Повертаюсь назад, а вона мені пише: «Сину, ти де, що ти пропав?» Я їй пишу, що повернувся з позицій. Тяжко це витримати, коли двоє діб сидиш на позиції та по тобі безперервний обстріл. Реально без перестанку! Наступала відносна тиша, тільки коли вони сідали поїсти. Це друга лінія. Уявіть, що робилося на передовій позиції. Проте ми стоїмо і будемо стояти. Зима буде важкою, але треба ворогів вигнати з нашої землі. Ми виженемо їх. Ми переможемо!», - наголосив воїн.

Служба зв’язків з громадськістю 80-ї окремої десантно-штурмової бригади ДШВ ЗС України.