Заходи охопили усі сім районів області: Львівський, Стрийський, Яворівський, Самбірський, Дрогобицький, Шептицький та Золочівський. Загалом в заходах прийняло участь 649 учасників , серед яких представники батьківських спільнот, а також освіти, охорони здоров’я, соціального захисту, служб у справах дітей, ювенальної превенції, органів місцевого самоврядування, громадського сектору, психологічної служби та інші фахівці, які працюють із дітьми й сім’ями.

Ці зустрічі були наступним етапом роботи, розпочатої Координаційним центром підтримки цивільного населення при Львівській ОВА. У грудні 2025 року роботу із залежностями визначили одним із пріоритетних напрямів на 2026 рік; навесні було сформовано логіку комплексного маршруту, а у червні розпочався районний етап його практичного впровадження.

Організаторами та ініціаторами інформаційно-роз’яснювальної кампанії виступили Координаційний центр, ГО «Птаха України», БО «Українська Освітня Платформа», профільні департаменти Львівської ОВА, Служба у справах дітей та партнерське експертне середовище.

На фото – остання зустріч, яка відбулася нещодавньо у Золочівському районі. Модератор зустрічі Тетяна Богуславська, психологиня та кейс-менеджерка ГО “ПТАХА України»

Головна цінність циклу зустрічей в районах полягала в тому, що він поступово вийшов за межі інформаційної кампанії.

На старті йшлося про представлення логіки маршруту та ролей окремих секторів. Але вже під час зустрічей дискусія дедалі більше переходила до практичних питань: хто саме в конкретній громаді першим помічає ризик; хто проводить первинне оцінювання; кому і за яких умов передається випадок; де проходить межа між профілактичною підтримкою та спеціалізованою допомогою; хто супроводжує дитину та сім’ю після скерування; які послуги насправді доступні, а яких немає.

Саме тому ключовою стала теза: обласний маршрут задає рамку, але громада має перетворити його на живий механізм допомоги.

Локальна дорожня карта громади при цьому не повинна перетворюватися на ще один формальний документ. Її логіка проста і  максимально практична: це коротка відповідь на питання «хто, куди, коли і як скеровує родину». Для цього мають бути визначені точки входу, відповідальні особи, планове й кризове скерування, актуальна карта послуг, механізм зворотного зв’язку та прогалини, які громада самостійно закрити не може.

Важливим стало і переосмислення самого поняття маршрутизації. Допомога не завершується словами «ми вас скерували» після звернення родини на тому етапі, коли розлад вживання є очевидним. Навпаки, необхідно побачити ризик раніше, безпечно, без стигматизації, відреагувати, залучити потрібний сектор, продовжити супровід і допомогти дитині повернутися до безпечного соціального середовища. Саме безперервність маршруту призвана вирішити цю непросту задачу.

Кілька входів - один маршрут

Один із важливих результатів районних дискусій – розуміння , що дитина і родина може потрапити у систему допомоги через дуже різні «двері».

Ризик може першою помітити школа, практичний психолог, сімейний лікар, соціальний працівник, служба у справах дітей, ювенальна превенція, громадська організація, батьки чи сам підліток.  

І тут завдання полягає не у створенні єдиної правильної точки входу. Власне,   будь-яка точка входу має запускати узгоджену систему реагування.

Це потребує дуже чіткого розмежування функцій. Освіта має вчасно помічати зміни, підтримувати і включати маршрут. Медична система – оцінювати  стан, проводити скринінг і діагностику, лікувати або скеровувати далі. Соціальний сектор – оцінювати  потреби сім’ї та забезпечувати супровід. Служба у справах дітей і ювенальна превенція включаються там, де є загроза правам або безпеці. Громадський сектор може додавати психологічну, соціальну, групову та інформаційну підтримку. А громада має забезпечити зв’язок між цими елементами — актуальні контакти, карту послуг і зрозумілий механізм взаємодії

Тобто міжсекторальність – це  не ситуація, коли всі відповідають за все, а система, в якій кожен знає свою роль, межу власної компетенції і наступну ланку маршруту.

Перенести точку втручання якомога раніше

Ще один наскрізний висновок зустрічей – система  не повинна чекати, доки перші спроби чи ризикована поведінка переростуть у сформований розлад.

Для цього потрібно значно сильніше залучити освітнє середовище. Не йдеться про те, щоб учитель чи шкільний психолог встановлював діагноз. Натомість педагогічне середовище має розуміти, які поведінкові, емоційні, соціальні або навчальні зміни можуть бути сигналом неблагополуччя, як коректно встановити контакт із дитиною та коли перейти від спостереження до включення маршруту.

У роботі психологічної служби чітко проявилася триступенева логіка: попередити -  виявити -  підтримати й супроводити.

Не меншою мірою це стосується батьків. Просвітницька робота з ними має стати постійною частиною системи профілактики, із використанням різних способів комунікації та мовою, яка не звинувачує і не стигматизує родину. Це дасть можливість перевести їх з ролі пасивних спостерігачів в активних акторів в боротьбі за майбутнє дитини.

Окрема точка росту - peer-середовище. Ресурс ровесників сьогодні використовується далеко не повною мірою. Підліток часто раніше говорить про ризик іншому підлітку, ніж дорослому. Одноліток не повинен перетворюватися на психолога чи надавача послуги, але може стати важливим містком до допомоги: допомагати формувати норму звернення по підтримку, протидіяти груповому тиску і робити маршрут видимим для молоді.

Громада – не  лише місце скерування

Районні зустрічі також змістили акцент із реагування на вже сформовану проблему на середовище, у якому вона виникає.

Від громади залежить не тільки те, чи є контакт психолога або сімейного лікаря. Її зона відповідальності – створити можливості для  безпечного й здорового дозвілля, підтримати молодіжні простори, профілактичні програми, самоорганізовані батьківські спільноти, а також інформаційна робота, формування середовища, де звернення по допомогу не означає стигматизацію.

До цієї ж логіки належить дбайливе ставлення до професійного ресурсу тих, хто працює з дітьми. Перевантажений фахівець сам стає слабкою ланкою маршруту. І тут виходом може бути  залучення партнерів, громадських організацій та групових форматів підтримки.  

Окремою точкою цього процесу став Форум «Психосоціально-освітня підтримка дітей і молоді: сучасні рішення, партнерство та розвиток», який відбувся у Львові 10 вересня.

Він об’єднав представників державної та місцевої влади, освіти, медицини, соціальної сфери, громадських та міжнародних організацій навколо пошуку узгоджених механізмів допомоги дітям і молоді.

Саме  робоча секція 3 «Комплексна міжсекторальна допомога для дітей та підлітків із розладами, пов’язаними із вживанням психоактивних речовин» стала  своєрідною кульмінацією роботи, яка до того кілька місяців відбувалася у районах. Її метою було сформувати спільне розуміння всього ланцюга - від раннього виявлення і реагування до спеціалізованої допомоги та подальшого соціального супроводу. Окремо розглядалися точки входу, оцінювання потреб, перенаправлення між секторами, лікування, психологічна підтримка, робота із сім’єю та запобігання стигматизації.  

Важливо, що секція вже не ставила питання «чи потрібна нам міжсекторальна взаємодія?». Дискусія перейшла на інший рівень: як саме вона має працювати, де система сьогодні втрачає дитину і які рішення належать до компетенції громади, області або держави.

Саме тут були сформульовані питання, які неможливо вирішити лише локально: потреба в окремому зрозумілому маршруті спеціалізованої допомоги дітям із розладами, пов’язаними з ПАР; підготовка мультидисциплінарних команд; розвиток амбулаторної допомоги з максимально швидким поверненням дитини до навчання та соціального життя; єдина система моніторингу результатів; узгоджена державна модель міжвідомчої взаємодії; раціональне використання дефіцитного кадрового ресурсу; чітка рамка перескерування і відповідальності.

Так само на рівень державних рішень учасники винесли питання нормативного регулювання нових форм нікотинової та іншої продукції, спеціалізованих служб, оплати праці фахівців, визначення органу, відповідального за цілісність дитячого маршруту, а також створення реєстру організацій, що надають допомогу, із прозорими критеріями якості послуг.

Окремої уваги в цьому процесі заслуговує роль Тетяни Богуславської – психологині  та кейс-менеджерки ГО «Птаха України», членкині профільної робочої групи Координаційного центру.

У складі команди ГО «Птаха України» вона була залучена до  напрацювання міжсекторальних маршрутів допомоги дітям і підліткам з розладами вживання ПАР . Потім продовжила організацію і проведення циклу інформаційно-роз’яснювальних зустрічей в громадах – спочатку напрацювавши змістовну складову із залученими експертами. Далі -  модеруючи під час зустрічей переведення загальної моделі міжсекторального маршруту у практичні питання конкретної громади:  як перекласти обласний маршрут у готові рішення на рівні громади, налагодити практичну взаємодію між освітою, медициною і соціальними службами та як використовувати ресурси району і області для заповнення виявлених прогалин. Робота з професійними середовищами громад, збір практичного зворотного зв’язку, виявлення системних прогалин, а  далі – модерація експертної дискусії в рамках робочої секції Форуму,  надали можливість перевести цей досвід у пропозиції для наступного рівня рішень.

Підбиваючи підсумки цього етапу,  вже можна говорити про бачення наступних кроків за окремими рівнями:

• Громада: локальна дорожня карта; конкретні відповідальні особи й контакти; плановий і кризовий алгоритми; навчання шкільного середовища; просвіта та підтримка батьків; розвиток peer-підходів; здорове дозвілля; підтримка батьківських спільнот; турбота про ресурс фахівців; актуальна карта реально доступних послуг і зворотний зв’язок після скерування.
• Обласний рівень: оцінка фактичного ресурсу освіти, охорони здоров’я, соціального захисту та інших дотичних секторів; підтримка громад у локалізації маршрутів; визначення повторюваних прогалин; посилення міжрайонної доступності спеціалізованих послуг; методична підтримка і моніторинг.
• Державний рівень: уніфікована міжвідомча рамка; спеціалізований маршрут допомоги дітям із ПАР; підготовка мультидисциплінарних команд; розвиток амбулаторної допомоги; єдина система моніторингу результатів; чіткий розподіл відповідальності; кадрова та фінансова модель спеціалізованих служб; нормативне регулювання нових видів продукції; реєстр надавачів допомоги і критерії якості послуг.

Зустрічі в районах і робота експертів в секції Форуму показали: проблема сьогодні вже не у відсутності розуміння, що міжсекторальність потрібна. Головний виклик - зробити її передбачуваною і безперервною практикою, яка не потребує нескінченного «ручного» керування.

Система маршруту має спрацьовувати раніше, ніж виникне криза. Дитина може увійти в маршрути через різні двері, але не повинна загубитися між ними. Скерування має означати не передачу відповідальності, а продовження допомоги. А виявлена прогалина має ставати не приводом констатувати безсилля, а точкою для рішення – на рівні громади, області або держави.

Саме тому головна формула для її розбудови залишається простою:

Виявити раніше.

Скерувати безпечно.

Супроводити послідовно.

Не залишити дитину і сім’ю сам на сам із ризиком.