Львів розпочав практичну реалізацію масштабного проєкту з безбар’єрності – і це вже не про ідеї на папері, а про вимірювання, діалоги та перші рішення. 

У Личаківському районі відбулося виїзне обстеження частини майбутнього безбар’єрного маршруту – команда архітекторів, урбаністів, експертів, які належать до маломобільних груп населення та представників влади - разом обстежували території, що мають стати частиною першого безбар’єрного маршруту Львова. Йдеться про простір, яким щоденно користуються тисячі людей: вулиці довкола Львівського національного медичного університету, студентські гуртожитки, парки та громадські зони. Але водночас – це місця, які сьогодні залишаються фізично недоступними або небезпечними для людей з інвалідністю, людей старшого віку, батьків з дитячими візочками чи будь-кого з тимчасово обмеженою мобільністю.

Найгостріше ці бар’єри помітні тим, хто щодня стикається з ними фізично. Євгеній Радченко, ветеран російсько-української війни, що втратив кінцівку внаслідок поранення й користується  протезом, ділиться власним досвідом без прикрас. Його шлях у місті – це щоденна боротьба з бордюрами, нерівною плиткою, сходами та відсутністю логіки в просторі. 

«Я не шукаю особливих умов. Я просто хочу йти, не думаючи, де можу впасти. Це базова річ – свобода руху», – ділиться він. У його словах – не тільки особиста історія, а й нагадування, наскільки крихкою може бути мобільність у просторі, що не враховує потреби кожного.

Не менш важливими є слова Миколи Надулічного, експерта Національної стратегії з безбар’єрності, який долучився до обстеження та з власного досвіду знає, що означає щодня долати фізичні бар’єри – адже сам пересувається за допомогою крісла колісного. Для нього доступність – це не привілей, а елементарна самостійність. 

«Справжня доступність – це коли не потрібно просити допомоги. Коли ти не думаєш, як вийти з дому, а просто їдеш у справах. І я точно знаю: простір має бути зручним та безбар’єрним, для всіх без винятку», – наголошує він. 

Технічні деталі, здавалося б, такі як пониження бордюрів на пішохідних переходах, виявляються критичними. 

Дарина Рощук, архітекторка та експертка з фізичної доступності, наголошує: «Пониження без плавного переходу – це вже бар’єр. Навіть якщо плитка є, але викладена неякісно – вона не допомагає, а загрожує. Проєктування має базуватись не на формальностях, а на розумінні реальних потреб». Її слова – це заклик переглянути підхід до проєктування як до живої роботи, в якій немає місця абстракціям».

Під час обстеження також були присутні незрячі гіди Музею темряви «Третя після опівночі» – Остап Нестеровський та Георгій Галас. Їхній досвід руху в місті відкриває ще одну грань проблеми.

Остап розповідає: «Ми орієнтуємося тростиною, яка має реагувати на всі перешкоди. Але коли на шляху – тонкі металеві ланцюги між стовпцями або нестійкі декоративні елементи, які тростина не “зчитує” – ми можемо просто спіткнутися чи впасти. Так сталося біля фонтану перед медуніверситетом. Простір має бути зрозумілим і передбачуваним: з логічною навігацією, тактильними лініями, контрастними позначками. Інакше ми позбавляємось базової свободи – можливості рухатися самостійно без загрози отримати травму». 

Коментарі Остапа та Георгія – це не лише технічне зауваження, а важливий наголос на праві людини бути незалежною в місті, яке має дбати про кожного.

Проєкт «Рух без бар’єрів», який реалізовується у Львові в межах ініціативи Першої леді Олени Зеленської, координується Міністерством розвитку громад, територій та інфраструктури України, а на регіональному рівні – Львівською обласною військовою адміністрацією.

«Ми не створюємо окрему інфраструктуру лише для людей з інвалідністю. Безбар’єрність – це про гідність, про рівні права, про нову якість життя, у якій комфортно всім: і людині яка користується кріслом колісним, і незрячому студенту, і людям старшого віку. Це не про “додати пандус”, це про повну переоцінку того, як ми бачимо місто», – підкреслює заступник голови Львівської ОДА Олександр Кулепін.

Важливу координаційну роль у реалізації проєкту відіграє Львівська міська рада та Личаківська районна адміністрація: організовують виїзні обстеження, налагоджують взаємодію між комунальними службами, супроводжують технічні процеси та координують подальші етапи впровадження маршруту.

Перший безбар’єрний маршрут у Львові матиме довжину 14,6 км. Його проєкт охоплює території з найбільшою щоденною пішохідною активністю. До кінця 2025 року жителі та гості міста зможуть побачити реальні зміни – не лише в планах, а у своїх повсякденних маршрутах. І ці зміни – не лише про зручність. Вони – про справедливість, гідність, і те, що ніхто не має почуватися зайвим у місті, яке називає себе сучасним.

До теми: Львів відкриває шлях без бар’єрів: старт першого безбар’єрного маршруту в місті