У стінах Львівської обласної військової адміністрації відбувся один із ключових заходів Національного тижня безбар’єрності, який триває з 19 до 25 травня 2025 року. Цей тиждень — це конкретна розмова про доступність, яка починається зі свідомості й завершується практичними змінами. Захід об’єднав експертів, громадських лідерів, ветеранів, представників громад і влади. Участь у змішаному форматі дозволила залучити широку аудиторію з усіх куточків області.

«Безбар’єрність — це не додаток до розвитку, це його фундамент», — наголосив у вступному слові заступник голови Львівської ОВА Олександр Кулепін, який курує напрямок безбар’єрності. — «Наш шлях — це не тимчасова кампанія, а нова культура рішень. Це послідовна трансформація області, яка має стати домом для всіх охочих. Бо лише там, де є рівність доступу, може бути справжнє майбутнє».

Одним із перших спікерів став Микола Надулічний, експерт Національної стратегії безбар’єрності та голова громадської спілки «Луганська асоціація організацій осіб з інвалідністю», який відкрив розмову прикладом з власного життя. 

«Коли я п’ю каву на вулиці, перебуваючи в кріслі колісному, люди часом кидають гроші просто в чашку. Це — реакція суспільства, яке досі плутає допомогу з подачкою, інвалідність — із проханням про жаль. І це те, що треба змінювати».

Його історія — водночас про людську щирість і суспільну потребу в освіті. Бо безбар’єрність починається з культури взаємодії.

Та ще більш зворушливою стала розповідь Миколи про дівчину з Луганщини, яка після травми сіла у крісло колісне та відмовилась відвідувати школу — не тому, що не хотіла навчатися, а тому, що школа стала для неї недоступною.Однокласники не залишили її осторонь — носили на руках по сходах, аби вона могла бути частиною колективу. Ця солідарність стала основою ширших змін: разом із вчителями вони звернулись до Агенції регіонального розвитку Луганщини. Завдяки невеликим грантам і великому ентузіазму школу вдалося адаптувати. Підйомник, доступні вбиральні, адаптивні класи, а згодом — навіть лавки з розетками для смартфонів.
Ця історія доводить: одна людина може змінити середовище, якщо поряд — ті, хто вірить у спільне майбутнє.

Важливими були виступи Анни Горкун та Сергія Тітаренка — представників першого в Україні абілітаційного хабу. Вони говорили про тих, хто повертається з війни з ампутаціями, із травмами, з болем — і з бажанням жити. Але часто стикається з новими бар’єрами вже в тилу.

Першим резидентом хабу став ветеран Олександр, котрий після курсів реабілітації та абілітації був готовий до нового життя, однак не зміг знайти доступне житло. Високі пороги, вузькі вбиральні, відсутність пандусів до будинку - наша реальність, яка потребує видозмін для зручності тих, хто постраждав внаслідок російсько-української війни. Безбар’єрне житло — це не розкіш, а фундамент відновлення.

Місто, яке незрячим — як лабіринт.

Остап Нестировський, гід і активіст, тотально незрячий. Але він навчається, працює, веде екскурсії в Музеї у темряві "Третя після опівночі". Його погляд — буквально інший. Остап розповів про виклики, яких більшість не помічає: зупинки без озвучення, автобуси, що під’їжджають за іншим транспортом і «ховаються» від тактильних смуг, стовпчики проти автівок, які стають пасткою для незрячих.

«Ми спотикаємось об те, що мало би нас захищати. Нам доводиться виходити на проїжджу частину, аби дістатися маршрутки. Безбар’єрність — це не лише про фізичне, а про логіку руху, про інтелект простору».

Інший важливий голос — Володимир Балдига, керівник Львівської організації УТОГ. Його акцент — на тих, кого часто забувають: люди з порушенням слуху. Він підкреслив критичну потребу в сурдоперекладі в місцях надання соціальних послуг: магазинах, банках, лікарнях. Комунікація — це базове право, а не привілей.

«Якщо тебе не чують — тебе не існує. А сурдопереклад — це не жест милосердя, а інструмент рівності».

Цей захід став прикладом того, що зміни можливі, коли говорять не про людей, а з людьми. Про доступність, що починається з погляду, а завершується дією.

«Безбар’єрність — це не окремий проєкт. Це — нова культура рішень. Ми створюємо Львівщину, де простір будується навколо людини», - зазначив вектор руху Олександр Кулепін.