На Львівщині попрощались із загиблим прикордонником

12 листопада 2021

Туроператори, фахівці туристичного супроводу й експерти, які спеціалізуються на внутрішньому й в’їзному туризмі, вивчали потенціал Сокальської громади в межах проєкту «Туристична Сокальщина. Галицька перлина: історія, легенди та сакральність». Голова Сокальської громади Сергій Касян наголосив, що увесь регіон багатий на пам’ятки історії, архітектури. «Сокальська громада велика – це 53 000 осіб, 60 населених пунктів. Фінансового ресурсу у нас не так багато, але ми думаємо про розвиток у напрямку туризму – хочемо залучити міжнародну допомогу на 2022-2027 роки зокрема на збереження пам’яток, парки, набережну в Сокалі. І я вірю, що цей захід є початком перетворення нашої громади в туристичний центр», - наголосив він. У межах проєкту туристичний маршрут об`єднає пам`ятки Сокаля, Тартакова, Варяжа й Белза. Експерти туристичної галузі побачили сакральні пам’ятки, ратушу та кам’яниці у Сокалі, відвідали два музеї міста – історико-краєзнавчий «Сокальщина» та «Людина. Земля. Всесвіт», ознайомились з можливостями водного туризму. Опісля делегація побувала в Тартаківському палаці Лянцкоронських, костелі святого Марка у Варяжі. Наостанок відвідали оздоровчо-лікувальний комплекс «Ровесник» у селі Комарів. «В межах виїзду ми мали насичену програму, побачили туристичні магніти Сокальщини. Прагнемо затримати туриста в цьому регіоні впродовж двох днів. Це дозволяє багата архітектурна, сакральна спадщина, цікаві народні ремесла та майстер-класи регіону. Навесні чи влітку родзинкою може стати  водний туризм, в міському пейзажі Сокаля є річка Західний Буг, де можна поплавати на байдарках», – зауважив директор Львівської асоціації розвитку туризму Андрій Мацелюх. За підсумком поїздки обговорили туристичний потенціал Сокальської громади та напрямків його розвитку. «Сьогоднішній захід – це своєрідна платформа, на якій маємо змогу підняти проблемні питання, почути поради від туроператорів, гідів-перекладачів та екскурсоводів про те, як на Сокальщині затримати туриста та на чому фокусувати туристичний продукт», – зауважила Юлія Стукало, головний спеціаліст управління туризму та курортів Львівської ОДА. Проєкт «Туристична Сокальщина. Галицька перлина: історія, легенди та сакральність» реалізується Сокальською міською радою, та фінансується за кошти державного бюджету,  отримані від Українського Культурного Фонду.

20 липня 2021

У місті Сокаль провели круглий стіл - «Туристичний потенціал Сокальської громади». Він об’єднав дві події – завершення проєкту «Відкриття скарбів культурної спадщини Сокальщини» у партнерстві з Польщею й старт проєкту «Туристична Сокальщина. Галицька перлина: історія, легенди та сакральність» за фінансування Українського культурного фонду (УКФ). У межах попереднього проєкту створили 4 квест-маршрути для мандрівників містами Сокаль, Червоноград і Белз, а також селом Тартаків. Новий проєкт реалізують завдяки перемозі Сокальської міськради в конкурсі на тему «Культурні та креативні індустрії» УКФ. «Маршрут передбачає декілька варіантів того, як можна подорожувати і відкривати для себе Сокальщину – велосипедом, пішки чи автомобілем. При цьому важливим є запит на якісне дорожнє покриття, робота із конкретними напрямками розвитку туризму в громаді: чи це мають бути одноденні візити, а чи можна затримати мандрівника тут і на декілька днів?Необхідно, щоб люди сприймали туризм як економічний складник, тому що гості приїжджають і залишають тут свої гроші. Загалом же туризм на Львівщині входить до 5 стратегічних цілей і тішить той факт, що північ області стає щораз більше туристичною, а громади вбачають потенціал у розвитку туризму», – відзначив заступник керівника управління туризму та курортів Львівської ОДА Тарас Лозинський. Директорка департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської ОДА Олена Василько наголосила, що Сокальська громада на своїй території має тільки офіційно у державному реєстрі понад 10 пам’яток археології. «Тут щонайменше 20 пам‘яток національного та місцевого значення. Розвиток туризму дуже і дуже залежить від збереження культурної спадщини. Усе це можемо зробити лише разом!», - зауважила директорка департаменту. За словами керівника проєкту Ігоря Дацюка, загалом на конкурс УКФ подали близько 500 проєктів.  До маршруту за проєктом «Туристична Сокальщина. Галицька перлина: історія, легенди та сакральність» входитимуть основні об’єкти історико-культурної спадщини. Цей маршрут буде справжньою туристичною візитівкою Сокальщини». Довжина маршруту і перелік його об’єктів будуть варіюватися. Проте уже відомо, що до нього увійдуть палац Урбанських у селі Тартаків, костел святого Марка у селі Варяж, комплекс монастиря бернардинів у селищі Жвирка й цікавинки міста Сокаль – центральна частина, два музеї, церква Миколая і байдарковий центр. «Маршрут ознакуємо, а також втілимо маркетинговий план із просування туристичного потенціалу громади, – додає Ігор Дацюк. – Це буде промоційна кампанія, заходи для місцевих підприємців, бізнес яких розташований вздовж маршруту, а також візит туроператорів зі Львова. Цей проєкт планують втілити у життя до 15 листопада.

23 листопада 2020

У Першому театрі, що на вулиці Гнатюка у Львові, театрі – із якого починав свій творчий шлях Роман Віктюк, нині попрощались із великим режисером. Провести Маестро в останню путь прийшли колеги-режисери, актори, представники театральної сфери, поціновувачі творчості. «Великий режисер завжди казав залишатись собою, наполегливо працювати, любити себе та свою Батьківщину. Він жив і творив, будучи вірним собі. За кордоном завжди наголошував, що він залишається українцем. Він завжди пам’ятав, звідки він родом. На жаль, не всі творчі плани його збулись. Своїм життям і творчістю він написав сторінку світової культури. Ми завжди будемо пам’ятати його світле ім’я», - зазначив голова Львівської ОДА Максим Козицький. На грандіозних творчих планах наголосив генеральний директор-художній керівник Львівського національного театру опери та балету Василь Вовкун. "Два роки тому, коли Роман Григорович був у Львові та ми із ним відкривали театральний сезон, ми разом вітали колектив із балкону та кілька днів провели у розмовах, обговорюючи ідею майбутнього спільного проекту. Назви їй ще не було, якихось деталей теж. Але він давно розмірковував про спільну роботу, шукав вільну прогалину у своєму графіку, аби присвятити час. Проект, на жаль, ми не встигли реалізувати. В тому сумі, який ми нині відчуваємо, проглядається багато роздумів, що насправді Роман Віктюк таки повернувся. Він повернувся і до України, і до Львова, уже назавжди. Ми не дали йому більшої реалізації в Україні. В цьому також є певна провина і наша. Він на це не ображався, ми не раз про це із ним говорили. Він надзвичайно любив Україну, повсякчас переходив на українську мову, завжди ідентифікував себе українцем та розумів усі політичні обставини. Але шкода, що він не залишив свого таланту на українській сцені. Він мав плани щодо цього, але разом із тим боявся, що його знову не зрозуміють, що він знову відчує ті рефлексії, які уже були колись, а вони не завжди були приємні. Не кожен знає, що він не з власної волі переїхав до Москви. Очевидно, що він мріяв реалізуватись на українській сцені. Він ніколи не стояв осторонь подій в Україні. Починаючи із Помаранчевої революції, він завжди підтримував українців. Він давав різку оцінку Путіну та його режиму. І завжди закликав українців не боятись. Не бійтеся, казав він, коли українці піднялись на боротьбу, не бійтесь. Він був з нами до кінця, до останнього подиху», - наголосив Василь Вовкун. Молитовний чин здійснили у церкві святого Андрія. Поховають великого українця на Личаківському кладовищі. "За свою журналістську практику мала творчу удачу записати із Романом Віктюком добрий десяток об’ємних інтерв’ю і написати ще зо два десятки рецензій на його всесвітньовідомі вистави. Кожна зустріч закарбувалася у пам’яті. Віктюк любив журналістів, завжди мав що нам розказати. І був для представників мас-медіа цікавим, небанальним, неординарним, а хочете – скандальним та епатажним. Його треба було не просто слухати, а чути – тоді він мимоволі ставав для тебе Другом та Учителем. Повчав чи, радше, передавав життєву мудрість ненав’язливо, а наче між рядків. Головні уроки життя від Романа Григоровича – про Любов, яка тримає цей світ. Він усе робив з любов’ю, із неймовірною відданістю. Геній, який дивував, вражав, надихав, провокував, не залишав байдужим, бунтував і боровся. Майстер, який ліпив собі подібних. Учитель, який по всьому світу виростив учнів. Тож є надія, що справа життя Віктюка продовжуватиметься. І його Роман з Театром триватиме. Світла пам’ять", - поділилась своїми спогадами про режисера журналіст, промоменеджер Галина Гузьо. Прес-служба Львівської ОДА

5 Червня 2020

Сьогодні, 5 червня, Львівщина попрощалася з відомим композитором, музикознавцем та Героєм України Мирославом Скориком. Чин похорону проходив у Архикатедральному Соборі Святого Юра. Поховали Мирослава Скорика на Личаківському кладовищі. Свої співчуття з приводу смерті композитора висловив  заступник голови ОДА Іван Собко. «Україна сьогодні прощається з великою людиною та геніальним митцем. Нам усім пощастило жити в час, коли творив Маестро. Вічна і світла пам‘ять. Глибокі співчуття рідним». Нагадаємо, що український композитор, музикознавець, Герой України, народний артист, лауреат премії імені Т.Г.Шевченка Мирослав Скорик відійшов у вічність на 82-му році життя. Керівництво Львівщини висловлює глибокі співчуття рідним і близьким з приводу непоправної втрати.

16 травня 2020

Сьогодні, 16 травня, Львівщина попрощалась із випускником Львівського ліцею імені Героїв Крут, а також випускником Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного Андрієм Супріганом. Військовослужбовець загинув у зоні проведення Операції об’єднаних сил. Прощання відбувалось в Гарнізонному храмі Св. Петра та Павла. Висловив співчуття рідним та близьким голова Львівської ОДА Максим Козицький. Поховали Героя Андрія Супрігана на Личаківському кладовищі. Від початку російської агресії брав участь в бойових діях на Сході України.

16 квітня 2019

Сьогодні, 16 квітня, провели в останню путь діячку Організації українських націоналістів Марію Макогон-Дужу. Поховали діячку Організації українських націоналістів на Личаківському цвинтарі на Полі почесних поховань. Марія Макогон-Дужа народилася 2 лютого 1925 року в селі Речичани Городоцького району Львівської області. 1928 року переїхала з батьками до Львова. Навчалась у львівській початковій школі ім. Шашкевича. У 1937 році вступила до гімназії Рідна школа Іванни та Іллі Кокорудзів, належала до організації «Сокіл-Батько» (СБ). З 1942 року - член Юнацтва ОУН. У 1944 році одружилася з хорунжим СБ і надрайоновим референтом СБ ОУН Радехівщини Володимиром Панасом - «Срібним», який загинув у збройному підпіллі ОУН в 1953 році. У листопаді 1948 року була заарештована органами МВД. Перебувала у слідчій тюрмі на Лонцького у Львові. У червні 1949 року засуджена до 10 років позбавлення волі. Відбувала покарання в таборах ГУЛАГу на Колимі. Звільнена у 1956 році. Не отримавши прописки у Львові, у 1957−64 роках проживала у Воркуті. У 1964 році повернулась до Львова, де в 1965 році одружилася з колишнім політв’язнем, членом проводу ОУН Петром Дужим. Виховала двох доньок - Лесю і Мирославу. Була активною громадською діячкою, членом Всеукраїнського братства ветеранів ОУН-УПА і Товариства політв’язнів.

12 квітня 2019

Сесія Сокальської районної ради затвердила Програму ідентифікації та збереження цінних насаджень та дерев на території Сокальського району на 2019-2020 роки.   Заходами Програми передбачено обстеження та паспортизацію  500 старовікових дубів на території Сокальського району, з метою їх збереження, віднесення  до об’єктів природно-заповідного фонду, оголошення їх ботанічними пам’ятками природи місцевого значення.    Старовікові дуби є домівкою для багатьох видів птахів, комах, мохів, лишайників, мають велику історичну, культурну цінність.                                  

9 березня 2019

Сьогодні, 9 березня,  у смт Шкло Яворівського району відбувся чин похорону загиблого на Сході лейтенанта Богдана Слободи з Новояворівська. Богдан Слобода народився 13 травня 1997 року. Навчався в Шклівській ЗОШ І-ІІІ ступеня. В 2014 році пішов навчатися в Академію сухопутних військ ім. Петра Сагайдачного. Після закінчення навчання проходив службу за контрактом у 128 гірсько-штурмовій бригаді. 6 березня 2019 року отримав кульові поранення на території Донецької області. Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким та бойовим побратимам загиблого Героя.

8 березня 2019

Сьогодні, 8 березня, Львівщина прощається із загиблим на Сході лейтенантом Богданом Слободою з Новояворівська. Попрощалися із новітнім Героєм у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла. Після богослужіння домовину перевезуть до міста Новояворівськ.  Богдан Слобода народився 13 травня 1997 року. Навчався в Шклівській ЗОШ І-ІІІ ступеня. В 2014 році пішов навчатися в Академію сухопутних військ ім. Петра Сагайдачного. Після закінчення навчання проходив службу за контрактом у 128 гірсько-штурмовій бригаді. 6 березня 2019 року отримав кульові поранення на території Донецької області. Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким та бойовим побратимам загиблого Героя.

1 березня 2019

Сьогодні, 1 березня,  Львівщина  прощається з бійцем батальйону "Львів" Ігорем Гуменчуком. Похоронні богослужіння відбулись у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла. Попрощатись із бійцем прийшли рідні, друзі, побратими, представники влади, мешканці Львівщини.  Поховають бійця на Личаківському кладовищі. Ігор Гуменчук  раптово помер 26 лютого. Старший сержант поліції перебував у Маріуполі, де забезпечував охорону публічного порядку. У 2014 році Ігор Гуменчук одним із перших вступив до лав тоді ще батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Львів», а нині батальйону патрульної служби поліції особливого призначення «Львів» Головного управління Національної поліції у Львівській. Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким.

23 січня 2019

Сьогодні, 23 січня, Львівщина прощається з членом проводу ОУН Омеляном Ковалем. Попрощатись із видатним громадським діячем прийшли представники влади, науковці, громадськість. Поховають Омеляна Коваля на Полі почесних поховань, що на Личаківському кладовищі. Нагадаємо, 19 січня, на 99-ому році життя відійшов у вічність український громадський діяч, член проводу Організації Українських Націоналістів, один із президентів Світового Конгресу Українців Омелян Васильович Коваль. Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким. Довідково: Омелян Васильович Коваль (псевдо «Дир», «Дем'ян») народився 24 лютого 1920 року у селі Рахиня (тепер Долинський район Івано-Франківська область). Закінчив кооперативні курси у місті Долині. З 1938 року член ОУН. 1 липня 1941 року брав участь у проголошенні в Долині Акту відновлення Української держави. Ув’язнений гестапо та перебував у Тюрмі на Лонцького у Львові. Пізніше сидів у в’язниці Монтелюпіх у Кракові, а звідти відправлений 20 липня 1942 року до концтабору Аушвіц, з першою групою 25 українських політв'язнів, названих «Bandera Gruppe», серед яких він був наймолодшим і в якій між іншими були Василь Бандера, Степан Ленкавський і Петро Мірчук. Член редколегії таборового альманаху. Після евакуації Аушвіцу 18 січня 1945, відправлений до концаборів у Мавтгавзен, Мельк і Ебензе. 6 травня звільнений американцями. Після Другої світової війни закінчив студії в Лювенському католицькому університеті (магістр економічно-консульських наук) і став активним громадсько-політичним діячем української діаспори у Бельгії, Європі та світі. З 1951 по 1963 рік очолює Спілку української молоді (СУМ) у Бельгії, з 1958 протягом 20 років очолює Центральну (світову) Управу СУМ і опісля "Центральну виховну раду" СУМ. У 1962 році засновує журнал для молоді "Крилаті" і в 1964р. видавництво та друкарню в Брюсселі. Друкуються там і виховні матеріали для СУМ і книжки і часопис "Вісті" Українського Допомогового Комітету в Бельгії (УДК) - головної української громадської організації в Бельгії у другій половині ХХ століття. Від 1951 до 1987 є генеральним секретарем УДК під проводом Др. Володимира Поповича. Після від'їзду В. Поповича до Франції, очолює УДК від 1987 до 2005. Був секретарем (1970-1991) і головою (1991-2006) Головної Ради Українських Громадських Організацій Бельгії (ГРУГОБ), одним із президентів Європейського Конгресу Українців (1992-1995) а згодом почесним головою, довголітнім членом Ради директорів Світового конгресу українців. Омелян Коваль ніколи не вносив подання на отримання бельгійського громадянства. Мав статус біженця ООН (Женевська Конвенція). Після незалежності України попросив громадянство України, яке отримав із дружиною Іванною-Катериною Куропась у 1997 році. У 2009 році видав "Ювілейний Альманах (1945-2005) Українського Допомогового Комітету й організованого українського громадського життя в Бельгії". Літом 2013 року разом з дружиною Іванною повернувся до України, проживають у Львові. Дружина Іванна відійшла у вічність 15 березня 2016 року у Львові. Після відправлення св. літургії у соборі св. Юра, була похована на Личаківському цвинтарі. 16 грудня 2016 р. у Національному музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» (Львів) відбулася презентація книги Омеляна Коваля «Спомини мого життя».  

16 листопада 2018

Сьогодні, 16 листопада, в останню путь провели Сергія Дмитровського, який помер 14 листопада 2018 року на 58-му році життя. Заупокійне богослужіння за Сергієм Дмитровським відбулося в Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла. Багаторічного начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області поховають на Личаківському цвинтарі. Довідково: Сергій Дмитровський народився 16 липня 1961 року у Львові. Закінчив Львівське пожежно-технічне училище, де навчався за спеціальністю «Протипожежна техніка та безпека». Згодом продовжив навчання у Вищій інженерній пожежно-технічній школі МВС. Кандидат технічних наук. У 2006 році Указом Президента України йому було присвоєно спеціальне звання «генерал-майор служби цивільного захисту». За сумлінну багаторічну працю нагороджений нагрудним знаком «Кращому працівникові пожежної охорони», Почесною відзнакою МНС України, Грамотою Верховної Ради України, Орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, нагрудним знаком Держпожбезпеки «За заслуги в забезпеченні протипожежного захисту» ІІ ступеня та І ступеня, почесним званням «Заслужений працівник цивільного захисту України», Почесною грамота Кабінету Міністрів України та Почесною грамотою ДСНС України. Понад 40 років присвятив порятунку життя людей. Свій трудовий шлях розпочав у серпні 1981 року на посаді начальника караулу 1-ї самостійної воєнізованої пожежної частини по охороні м. Тернопіль. Рухаючись кар’єрними щаблями, у вересні 2004 року Сергій Юрійович став очільником львівського гарнізону. Упродовж 14 років він фахово й вміло керував усіма найбільшими рятувальними операціями, які виникали на території регіону.