«Ні коханою дівчиною, ні дружиною я ще не обзавівся. Адже думав, що добудую будинок, аби було куди привести наречену. Але лютий минулого року відсунув ці мирні плани на потім», - розповів боєць.

Микола уважно стежив за новинами та дописами в соцмережах в дні й тижні, які передували навалі московитів. Каже, що відчув тривогу, коли побачив у новинах сюжет про те, що у столиці в посольстві росії активно спалюють якісь папери.

«Збираються втікати, подумав я. Це означає, що будуть якісь нехороші процеси. Коли розпочалися обстріли і бомбардування території України, я був якраз в гостях у батьків. І одразу подзвонив товаришу. Мовляв, що будемо робити? Потім подивися на черги до ТЦК та СП і пішов відразу у військову частину, де знав одного з командирів. Фактично приступив до виконання обов’язків з першого дня», — ділиться воїн спогадами.

На рукаві однострою Миколи – шеврон із символікою одного з навчальних центів Сухопутних військ ЗСУ. Там він проходив строкову службу. Фактично всі базові знання про армію звідти. Саме вони знадобилися Миколі у складі одного з добровольчих батальйонів в АТО.

«У 2015 році мені так і не довелося взяти участь в активних боях. Моє завдання полягало в несенні служби на блокпості. Втім, навіть такий досвід — це було набагато більше, аніж в переважної більшості моїх нинішніх побратимів, які були виключно цивільними до початку війни. Мені відновити навички було легше. Проте займалися на початках ми дуже ретельно. Використовували всі можливості, аби дізнатися більше про військову науку. Подяка інструкторам, які нами займалися перед тим, як ми вирушили на фронт», - зазначив Микола.

Позивний Миколі дістався «Тесла». Так назвав його побратим за інтерес до усіляких електронних новинок.

Нещодавно солдата нагородили відзнакою Головнокомандувача ЗСУ «Сталевий хрест». Воїн брав участь у звільненні населеного пункту Ямпіль.

«Ми діяли у складі малих груп. Саме через це противник не зміг створити нам відчутного спротиву. Частина з нас переправилась через Сіверський Донець на човнах. Частина — як мобільна кавалерія підскочили на пікапах з кулеметами та гранатометами. Страшніше було те, що ми побачили в самому селищі – закатовані люди. Я запам’ятав, наскільки сильно чекали нас місцеві мешканці, які пережили декілька місяців окупації під росіянами. Вони були щасливі повернутися в Україну. І те, що вони пережили, гадаю, назавжди відвернуло людей від думок, що в рф є щось хороше», — зазначає воїн.

Микола каже, що до від’їзду на фронт не був палким прихильником читання художньої літератури. Ба більше — класиків. Втім, в одній із закинутих хат, де квартирував його підрозділ, він знайшов старий томик «Кобзаря». Читання поезій, раптово, затягнуло.

«Книги допомагають відволіктися від війни перед очима. Та й Шевченкове слово, як не крути, пророче. Ми зараз звершуємо те, про що були написані його твори», — говорить солдат.

До слова, на його бронежилеті маркером виведені рядки з поеми Тараса Шевченка «Кавказ»: «Борітеся — поборете! Вам Бог помагає!».

Історію в межах проєкту «Листівка з фронту» підготували в Львівському обласному ТЦК та СП.