Сьогодні тут проживають 24 ВПО. Усі вони з різних куточків України: жителі Київської, Чернігівської, Харківської, Запорізької, Луганської, Донецької областей.

«В березні через Центр пройшли близько 100 людей. Люди прибували евакуаційними потягами і серед ночі. Перші два тижні я буквально днювала і ночувала на роботі. Попри те, що ліжкомісць всього 15, волонтери привезли ще 10 надувних матраців, це трохи рятувало ситуацію. Люди не затримувалися надовго. Фактично ми працювали як тимчасовий пункт - люди тут могли оговтатися після складної дороги, поїсти, прийняти теплий душ та відпочити. Нерідко прибулі розповідали, що провели в потязі півтори доби стоячи, чи в кращому випадку сидячи, потяги були настільки переповнені, що лягти було ніяк. Ми не встигали прати постіль. Одні від’їжджали, інші прибували», - розповідає директор Орися Іванівна Голуб. 

В різний час в закладі жили люди, в яких є інвалідність чи онкозахворювання. Поступово центр став прихистком для тих, хто потребує комфортних умов проживання у зв'язку з хворобою.

«З гуманітарного штабу, що розташувався на Арені, до нас направили чоловіка з хлопчиком, що має аутизм. Такі діти потребують тихого спокійного місця. Ми виділили для них окрему кімнату. Кожен, хто зупинявся в Центрі плекав надію, що це ненадовго, що: «Ось-ось і ми вже повернемось додому». Та минали дні й тижні, більшість людей вже не мали куди повертатися. Те, що наш Центр у Львові, а не у віддаленому районі багато кому на руку, адже людина хоче знайти роботу, а у великому місті це легше, ніж у райцентрі чи територіальній громаді», - ділиться Орися Іванівна.

Житлові кімнати надаються окремим сім’ям. Тут блочна система, в блоці більша та менша кімнати і санвузол. У закладі є чоловічі та жіночі кімнати для тих, хто приїхав один. Виділяють ліжкомісце в кімнаті, де проживає 4-5 осіб. Також є спільні кухня, санвузол, пральня. Нещодавно з'явилася бажана й потрібна річ - бойлер. До цього воду гріли в каструлях на плиті. 

Прибирають кімнати й приміщення, готують підопічні закладу для себе самостійно. На кухні кожен має свою поличку й посуд. Встановлений порядок чергування. Кожен дбає про спільний простір.

Також в Центрі надають психологічну допомогу. В деяких людей основною проблемою є втрата близького, зруйнована домівка. Але не всім, хто перебуває в закладі, потрібне глибоке психологічне втручання. Є люди, які не готові говорити навіть з психологом.

«Мешкає у нас сім'я жінка та її син. Мати практично сліпа, а син також має інвалідність. Ніхто з них не може йти працювати. Син змушений доглядати матір, він купує продукти, готує. Повернутись поки не можуть, коли виїжджали - в рідному місті було більш-менш безпечно, а тепер - ні. Сім'я з Мелітополя - бабуся, донька й онучка хотіли роз’єднатися, проте в доньки онкозахворювання, й бабуся передумала їхати в Запоріжжя, працює дистанційно. Разом легше - вирішили вони, й залишилися. Та й комусь треба доглядати за дитиною, поки мама відходить від виснажливої хіміотерапії», - розповіли в закладі.

Комунікація між мешканцями налагоджена. Вони вже радять один одному, де краще зробити довідку ВПО, як виїхати за кордон або знайти житло.

Задля забезпечення додаткових місць для проживання в Центрі встановлюють двоярусні ліжка, надані благодійниками. Ситуація з вільними місцями в Центрі динамічна. Дізнатись про поселення в заклад та наявність місць можна в Львівській ОДА або Департаменті соціального захисту населення ЛОДА.