Управління туризму та курортів Львівської ОВА продовжує серію публікацій про людей з туристичної галузі області, які наближають нашу Перемогу.

Від початку війни Ігор Скобюк пробував допомагати армії волонтерством, але зрозумів, що цього замало. Про армію чоловік спочатку не думав, оскільки військового досвіду не мав. Потім дізнався, що у Львові створюють бригаду територіальної оборони. У результаті у березні чоловіка мобілізували і зарахували до складу 5 батальйону, 125-ї бригади.

Зі слів чоловіка життя змінилось кардинально. Для цілком цивільної людини армія виявилась цілим паралельним світом, не завжди зрозумілим, зі своїми правилами, звичаями, а під час війни і поготів.

«Потрапляючи до війська, маєте розуміти, що ваше цивільне життя, улюблена робота, всі ваші звички, вподобання, все що вам дороге, і чим ви до того займались, залишається десь там, далеко. Бо армія і війна, вимагають  від кожного, бути тут і зараз, вже і негайно, потрібно віддаватись їй цілком і повністю, інакше нічого не вийде», – ділиться враженнями Ігор Скобюк.  

Поки формувався штат батальйону, відбувалось навчання тут, у Львові, тому значна частина звичного життя була доступна. Можна було переночувати вдома, провести час з сім'єю, частково вирішити якісь свої справи тощо. На початку червня відбули для виконання завдань в зону бойових дій.

«Особисто мені, найважче було і є, це розлучитись з сім'єю. У Львові залишились дружина і 3-річний син. Постійно думаю про те, як можу їм допомогти, навіть на відстані. Вважаю, що членам сімей військових, а особливо дружинам, важче в тилу, ніж воїнам на передовій. Адже всі виклики воєнного часу, лягають на їхні тендітні плечі, а допомогти часто нікому», – каже Ігор Скобюк.

Якщо говорити про виклики війни безпосередньо на фронті, то це, зі слів чоловіка, страшно, важко фізично і морально, але з часом починаєш звикати, і ставитись до цього як до роботи. Її просто потрібно робити, можна при цьому бурчати, не погоджуватись з чимось, але робити.

«Війна – це щоденна праця 24/7. Звичайно, потрібна мотивація, або принаймні розуміння, для чого ти тут знаходишся. В моєму випадку, я дуже хочу, щоб ні мій син, ні всі інші діти, ніколи не знали і не розуміли різниці, між «виходами і приходами», щоб не сиділи в сирих підвалах, і щоб слово війна було їм знайоме, лише з підручників історії, а слово Перемога, було синонімом слова Україна. Одне з наших головних завдань крім перемоги, це жити далі. Попереду у нас ще дуже багато справ, справді великої роботи з відбудови країни, виховання дітей, розбудови суспільства», – розповідає Ігор Скобюк, який впевнений у нашій перемозі, і запрошує всіх в «PARK3020», побачити майбутнє сучасного українського мистецтва.