Департамент спорту, молоді та туризму Львівської обласної державної адміністрації продовжує рубрику «Туристичні магніти Львівщини». Цього разу відкриваємо для мандрівників Красненську територіальну громаду Золочівського району — простір тихих галицьких сіл, у яких історія відчувається у самому ландшафті: у старих дорогах, дерев’яних храмах і давніх поселеннях, що приховують під землею сліди минулих епох.

Тут поруч існують різні часові пласти — від археологічних пам’яток і сакральної архітектури XVIII–XIX століть до місць, пов’язаних із діячами українського визвольного руху.

Центром громади є селище Красне. Його розвиток упродовж ХІХ–ХХ століть значною мірою визначила залізниця: саме тут сформувався важливий транспортний вузол Львівщини. Залізничну станцію в Красному відкрили у другій половині ХІХ століття під час будівництва колій, що з’єднали Львів із Бродами та далі з центральною частиною Європи. Завдяки цьому селище стало одним із ключових пунктів на залізничній карті регіону.

Відтоді залізниця відіграє важливу роль у житті Красного — вона сприяла розвитку торгівлі, формуванню місцевої інфраструктури та перетворенню поселення на активний осередок економічного й суспільного життя.

Втім, історія цієї місцевості значно давніша. На території Красного зберігся курган, що належить до археологічних пам’яток доби бронзи — приблизно ІІ тисячоліття до нашої ери. Подібні поховальні насипи є свідченням того, що ці землі були заселені ще кілька тисяч років тому та входили до ширшого культурного простору давніх племен, які населяли територію сучасної Галичини.

Селище Красне також пов’язане з постаттю одного з ключових діячів українського визвольного руху ХХ століття — Василь Кук. Він народився тут у 1913 році. У майбутньому Кук став активним діячем Організації українських націоналістів, а після загибелі Романа Шухевича очолив Українську повстанську армію, ставши її останнім головним командиром.

Його життя було сповнене підпільної боротьби, арештів і переслідувань радянською владою. Після багаторічного ув’язнення він повернувся до наукової діяльності, досліджував історію визвольного руху та залишив важливі спогади про події підпілля. Помер Василь Кук у 2007 році та був похований у рідному Красному.

Сакральну історію селища продовжує дерев’яна церква святого пророка Іллі — один із характерних зразків галицької дерев’яної храмової архітектури XVIII століття. Подібні храми будувалися місцевими майстрами за традиційними технологіями, часто без використання цвяхів, а їхні пропорції та силуети формували впізнаваний образ сакрального ландшафту Галичини.

Однією з найцінніших пам’яток громади є дерев’яна церква святого Архангела Михаїла у селі Полоничі, збудована у XVIII столітті. Храм належить до традиції народної сакральної архітектури та зберігає характерні риси галицького храмобудування. Особливо цікавою є історія його вівтаря: до цієї святині було перенесено вівтар із церкви, у якій служив видатний діяч українського національного відродження Маркіян Шашкевич. Таким чином храм у Полоничах поєднує не лише архітектурну, а й символічну спадщину української духовної історії.

Поруч із давньою дерев’яною святинею у селі постала нова церква святого Архистратига Михаїла, освячена у 2018 році, яка сьогодні слугує парафіяльним храмом громади, тоді як стародавня церква залишається важливою історичною пам’яткою.

У селі Задвір’я розташована церква Собору Пресвятої Богородиці. Саме це село відоме також однією з драматичних сторінок європейської історії — Битва під Задвір’ям. У серпні 1920 року тут відбувся бій між польськими добровольчими підрозділами та військами більшовицької кінноти Семен Будьонний. Невеликий загін оборонців, більшість з яких були молодими добровольцями, стримував наступ значно переважаючих сил противника, завдяки чому цей бій іноді називають «польськими Фермопілами». Сьогодні ця подія є важливою частиною історичної пам’яті місцевості.

Цікавим осередком сакральної спадщини є село Андріївка. У 1913 році тут збудували церкву святого Миколая — храм, що належить до періоду активного розвитку церковного будівництва в Галичині на початку ХХ століття та є важливим духовним осередком місцевої громади.

Натомість у сусідньому селі Балучин розташована церква Різдва Пресвятої Богородиці, відома своїм мистецьким оформленням інтер’єру. Іконостас для храму виконав майстер Скрутков, а розписи створив художник Маркіян Чуйко — представник покоління митців, які працювали у традиції українського церковного малярства першої половини ХХ століття.

У селі Безброди збереглася церква Собору святого Івана Хрестителя — храм, що став важливим духовним осередком для місцевої громади та прикладом традиційної архітектури сільських церков Галичини.

Архітектурною домінантою села Бортків є церква Вознесіння Господнього. Як і багато храмів цього регіону, вона формує історичний центр села та є невід’ємною частиною його культурного ландшафту.

У селі Куткір розташована церква Преображення Господнього, збудована у 1833 році. Храм належить до латинізованого типу галицьких церков: його архітектура поєднує традиційні дерев’яні конструкції із рисами західноєвропейської сакральної архітектури. Будівля стоїть на кам’яному фундаменті, а стіни вкриті гонтом. Над дахом височіє сигнатурка — невелика башточка, характерна для галицьких храмів і покликана підкреслити вертикальний силует споруди.