Обряд «Заплітання долі» зі Стрийщини офіційно внесли в Національний перелік нематеріальної культурної спадщини України

Обряд «Заплітання Долі» Зі Стрийщини Офіційно Внесли В Національний Перелік Нематеріальної Культурної Спадщини України
Про це поінформував начальник Львівської ОВА Максим Козицький.
Міністерство культури та стратегічних комунікацій України видало Наказ №588 про включення цього елемента до переліку НКС.
«Таким чином унікальну традицію, родом зі Львівщини, визнали частиною культурного коду України на державному рівні. «Заплітання долі» – це більше, ніж весільний ритуал. У ньому – зв’язок поколінь, глибина родинних цінностей, повага до природи й Всесвіту”, - зазначив очільник Львівщини.
Як повідомив Максим Козицький, це вже 11-й елемент зі Львівщини, який увійшов у перелік нематеріальної спадщини.
Раніше у нього додали:
- Яворівську дерев’яну забавку
- Яворівський пиріг
- Різдвяну сферичну звізду (Жовківщина)
- Надсянську говірку
- Глинянський візерунковий текстиль
- Городоцький шов
- Дзвонарство
- Бойківську писанку
- Засипану капусту (Жидачівщина)
- Сокальську сорочку
«Дякую усім носіям, дослідникам, громадам, культурним діячам, завдяки яким ці традиції живі і їх успадкують наші діти. Ці елементи є важливим свідченням того, хто ми», - додав очільник області.
Довідково
Обряд «Заплітання долі» — це давній символічний звичай, який побутував і відроджується на Стрийщині та в інших частинах українських Карпат. Він пов’язаний із побажаннями щасливої долі молодій людині — дівчині або хлопцеві — перед важливими життєвими змінами: весіллям, дорослішанням, посвятою в певний статус.
Центральна дія — заплітання кіс (для дівчини) або символічне сплітання стрічок, ниток, трав — як уособлення життєвого шляху, який формують або "заплітають". На Стрийщині традиція тісно переплетена з весільною обрядовістю: останнє дівоче заплітання коси перед одруженням, після чого заплітається вже «жіноча доля».
Нині обряд відроджується в деяких громадах як частина етнофестивалів, весіль, дівич-вечорів чи молодіжних ініціацій. Його адаптують під сучасні потреби, зберігаючи символічну суть: передання благословення та формування життєвого вектора.