У Андрія Волкова, як і в усіх українців, лютневий ранок 2022-го розпочався з вибухів снарядів.

«Уже після обіду 24 лютого на Антонівському мосту були танки, гелікоптери та інша військова техніка. Разом з сім’єю та друзями довелося пробиватися з Херсону через зарості та чагарники. Родину поселив в Чернівцях, а сам пішов у військкомат. У листопаді вже був на нулі, – згадує ветеран. – Не довго спайперував, бо у квітні 2023 у Бахмуті отримав поранення, втратив дві ноги. Почалася шпитальна історія, спершу лікарня у місті у Часів Яр, потім Дружківка, Дніпро, Львів, Трускавець, Київ, Львів. У квітні потрапив до львівського центру протезування та реабілітації Superhumans. Знаєте, там працюють супер люди, бо вкінці травня завдяки їм я зміг самостійно ходити на протезах. З Superhumans почався наступний етап мого життя – пошук роботи та знайомство зі службою зайнятості».

Андрій Волков закінчив Миколаївський кораблебудівний інститут (тепер – Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова), трудився інженером-механіком, відповідно бажав працювати за здобутим фахом.

«Мені пропонували різні види навчання, – продовжив захисник, – Але на це я не погоджувався, хотів якомога швидше вийти з чотирьох стін, повернутися до людей, до колективу, приносити користь суспільству. Співпраця зі службою зайнятості розпочалася з телефонного дзвінка та з’ясування моїх побажань і можливостей. Пропонували різні варіанти роботи, організовували зустрічі з керівниками підприємств, забезпечували транспортом і разом зі мною були на співбесідах. Звісно, місце праці знайшлося не відразу і на це були вагомі причини: на деяких фірмах робота була пов’язана з відрядженнями або виїздами по місту, інколи доводилося відмовлятися через те, що необхідно було пройти лікування чи реабілітаційні процедури, а чекати працедавці не хотіли. А ще доводилося враховувати такі моменти як доїзд до роботи, її графік, зарплата».

Місце праці для ветерана знайшли, окрім цього за сприяння служби зайнятості працедавець зміг належним чином облаштувати робоче місце для колишнього військового.

«Тепер я не тільки працюю провідним інженером з надійності роботи обладнання у відділі головного механіка на одному із львівських заводів, а й маю комфортно облаштоване робоче місце. Його створили спеціально для мене й облаштували до моїх потреб. Це – спільний проєкт керівництва підприємства та посадовців служби зайнятості, які зробили все можливе, щоб робота не шкодила моєму здоров’ю. На 50% роблю те, що вмію, знаю, що вивчав в інституті. Решта – нові обов’язки, функції, проєкти. До війни я здебільшого крутив гайки, а тепер – в основному працюю з ноутбуком і програмним забезпеченням. Головне – я маю роботу, і це тримає мене в тонусі», - зазначив Андрій Волков.

За порадою спеціалістів ЛОЦЗ дирекція заводу скористалася програмою надання компенсацій за облаштування робочих місць для людей з інвалідністю. Для Андрія Волкова фірма придбала офісне та промислове програмне забезпечення, комп’ютерне крісло-трансформер, ноутбук. Ці витрати завод покрив через компенсаційну програму.

«Знаєте, я дуже радий, що працюю в такому дружньому колективі, де як начальство, так і співробітники намагаються підтримати мене і словом, і ділом. За обладнане робоче місце – особлива подяка. Тепер усім кажу: інвалідність – не вирок, є в нас добрі люди, які зрозуміють, допоможуть, підкажуть і не залишать на одинці з проблемою. Але й самому треба проявляти активність, не замикатися, бути відкритим, жити своє життя, радіти кожному світанку, працювати, допомагати фронту та наближати перемогу», - зазначив захисник.