Подільська ікона – феномен в українській культурі, що виник внаслідок впливу декількох культур, та являється неповторним зразком у контексті світової культури. Поділля за доби бароко стало центром іконопису, хоча ікони, виконані подільськими майстрами, не завжди відповідали церковним канонам. До нашого часу таких зразків мистецтва дійшло дуже мало, більше згадок у літературі. Але  ті, що збереглися, є підтвердженням мистецького розквіту, який існував у XVIII—ХІХ століттях.

Численні ікони на полотні авторства народних іконописців Подільського краю розпорошені у багатьох приватних та музейних збірках. На сьогодні в Україні збережено близько 600 таких творів, половина з яких перебуває в колекції вінницького збирача, митця і мецената Володимира Козюка. Колекціонер-меценат встановив національний рекорд у категорії «Благодійність», передавши до музейних зібрань України 1500 пам’яток.

 Згадана колекція ікон відома широкому колу поціновувачів українського сакрального мистецтва як в Україні, так і за її межами. Вона експонувалася в Національному заповіднику «Софія Київська», Києво-Печерській лаврі, Вінницькому обласному художньому музеї, Музеї українського мистецтва в Нью-Йорку.

 Цього року із цією колекцією мають нагоду ознайомитись львів’яни на виставці «Дивосвіт подільської ікони» в Національному музеї у Львові    ім. Андрея Шептицького, який зберігає найбільшу збірку українського іконопису ХІV-ХІХ ст.

Подоляни, як і інші етнічні групи українців, надавали велике значення облаштуванню домівки, особливим місцем якої був «святий кут» (або «покуття»). Образи були невід’ємною частиною всіх українських осель, проте подоляни вирізнялися любов’ю до масштабних зображень. Це було однією з причин розповсюдження ікон незвичних розмірів (йдеться про 4-6 сюжетів, намальованих на одному полотні). За місцевою традицією їх розміщували не лише на покутті, але і на бічних стінах.

Для образів Поділля притаманна багатосюжетність. Поширеними були об’єднані зображення Св. Миколая, Христа Спасителя, Богородиці з Дитям, Св. Варвари, до яких молилися в кожній домівці. Знаменними для іконографії краю були роботи в центрі з «Тайною Вечерею», «Гробом Господнім», «Успінням Богородиці», «Богородицею Покровою» та ін. Малюючи, народні малярі щораз імпровізували – пари святих, якими доповнений основний сюжет, завжди різняться. Особливий «дивосвіт» подільського іконопису криється в декоративній орнаментиці, якими доповнені сюжети. Квіткові розписи – це стихія всіх подолян, а особливо – малярів.

Народні малярі Поділля зуміли виробити власну іконописну художню мову – вона полягала у безперервній творчій інтерпретації  сюжетів, мотивів, декору. Презентована збірка хатніх ікон Поділля є доказом автентичності народного мистецтва краю та ще однією «сторінкою» великого культурного різноманіття  України.

Додатково:

Посилання на fb-сторінку Національний музей у Львові ім. А. Шептицького

Посилання на fb-сторінку художника  Володимир Козюк