7 грудня 2017

В межах заходів транскордонного співробітництва громадська організація Агенція розвитку підприємництва жінок та молоді спільно з ВП «Львівська філія Київського національного університету культури і мистецтв» відвідали місця національної пам’яті українців на території Республіки Польща. Студенти та викладачі поклали квіти до Меморіалу на Українському військовому цвинтарі у с. Пікуличі, пам’ятного знаку операції Вісла у м. Ярослав, пам’ятного знаку форту Борек. Форт Борек – це один із головних артирелійських фортів зовнішнього кільця австрійської фортеці «Перемишль». У листопаді 1914 року захисники тримали оборону 173 дні, що вважається найдовшою облогою фортеці часів І Світової війни. Відомо, що у лавах військовиків, які обороняли Форт, була значна частина воїнів українського походження. Поїздка відбулася за сприяння департаменту внутрішньої та інформаційної політики ЛОДА.

1 жовтня 2017

У неділю, 1 жовтня, у с. Великі Глібовичі та смт Бібрка відкрили пам’ятні знаки на місцях загибелі членів УВО і ОУН Юліана Головінського та Грицька Пісецького. Урочистості розпочались з поминальної Служби Божої в Храмі Успіння Пресвятої Богородиці. Опісля учасники заходу перейшли до могили Юліана Головінського, де помолились та поклали лампадки. Продовженням заходу стало відкриття та освячення пам’ятного знаку на місці загибелі Юліана Головінського. Такий же знак опісля відкрили та освятили на місці загибелі військовика Григорія Пісецького. Участь у заході вшанування пам’яті членів ОВО і ОУН взяли перший заступник голови Львівської ОДА Ростислав Замлинський, представники місцевої влади, духовенства, громадськість.   Довідково Юліан Головінський – визначний український військовий і політичний діяч УГА, УВО і ОУН початку 20 ст. Народився в містечку Радимно біля Перемишля (Польща). Навчався в українській гімназії у Львові. У 1920 Ю.Головінський – один з співзасновників Української військової організації, 1922-24 рр – її бойовий референт, 1924-26 і 1930 рр – Крайовий командант УВО. Жовтень 1926 р.– лютий 1928 р. – арешт у польських слідчих тюрмах. У червні 1930 на Празькій конференції ОУН-УВО призначений Крайовим провідником ОУН на Західноукраїнських землях і Начальним командантом УВО. У вересні 1930 - Ю.Головінський знову заарештований польською поліцією і 30 вересня убитий по дорозі з Бібрки до В.Глібович. Похований на цвинтарі В.Глібович. Грицько Пісецький –  активний учасник УВО, діяч Пласту. Похований у м Бібрка. 

22 квітня 2018

У неділю, 22 квітня, у с. Подусільна Перемишлянського району представники громадськості та влади вшанували пам'ять першого командира УПА на Волині Василя Івахіва. Заходи, що розпочались Службою Божою у місцевому храмі святої Параскевії, зібрали сотні людей. По завершенню богослужіння духовенство, представники громадськості та влади перейшли до пам’ятника Василеві Івахіву, поруч з яким відбулось покладання квітів, молитва за Україну та її героїв, а також громадське віче. "Маю честь сьогодні усіх нас привітати зі 110-ю річницею від дня народження Василя Івахіва, українського героя національно-визвольних змагань. Україна завжди славилась своїми героями. Василь Івахів прожив коротке, але яскраве життя, повне героїчних і трагічних подій. З довгого списку його заслуг хочеться виділити одне – об’єднання усіх патріотичних сил для спільної боротьби із загарбником, - наголосила заступник голови ЛЬвівської облдержадміністрації Оксана Стоколос-Ворончук. - Хочу звернутись до молоді, пам'ятайте, тільки ми самі знаємо, чого ми варті, що ми можемо, тож вірмо в себе, у свої сили. Тільки віра, надія і любов допоможе нам побудувати вільну, незалежну, сильну Україну". Опісля розпочалась мистецька частина заходу за участі колективів народної самодіяльності Перемишлянщини. Довідково: Василь Івахів (1908-1943) – військовий референт ОУН на Північно-Західних Українських Землях, перший командир відділів УПА на Волині. Народився в с. Подусільна Перемишлянського повіту 18 квітня 1908 р. Початкову освіту здобув у школі в рідному селі. Згодом навчався у Рогатинській гімназії. Був активним членом «Пласту», проводив вишколи, організовував діяльність пластових гуртків. Згодом Василь вступив до Української військової організації. Після служби в польському війську за дорученням ОУН активно працював у громадських організаціях «Сокіл», «Просвіта». У період німецької окупації, влітку 1941 р. Василь Івахів організовує і керує підстаршинською школою ОУН(б) у Поморянах (тепер Львівської обл.), яка розташовувалась у колишньому замку графа Потоцького. У ній навчалось 300 юнаків. Після арешту Гестапо командного складу школи, він стає в’язнем німецької тюрми (1941–1942 рр.). З тюрми на Лонцького у Львові Василя, разом з іншими, викупив митрополит Андрей Шептицький. З літа 1942 р. Василь Івахів – військовий референт проводу ОУН(б) на ПЗУЗ і член підпільного військового штабу, створеного при проводі ОУН(б). На першій Військовій конференції ОУН(б), що проходила на початку грудня 1942 р. у Львові (в буд. № 45 на вул. Городоцькій), Василь Івахів у своїй промові розповідав, що на Волині польські озброєні загони нападають на українські села, а німці створили каральні відділи. Власне тут він і висловив ідею про необхідність створення на базі повстанських загонів єдиної повстанської армії, яку підтримали більшість членів конференції. 15 лютого 1943 р. у с. Піддубці (тепер Луцького р-ну Волинської обл.) Василь Івахів проводить нараду з питань створення націоналістичних повстанських загонів. Саме тоді місцеві провідники ОУН отримали конкретні вказівки щодо організації майбутньої повстанської армії. Задля об’єднання націоналістичного руху опору 9 березня 1943 р. Василь Івахів як командуючий військовими підрозділами ОУН(б) провів переговори з головним командиром УПА «Поліська Січ» отаманом Тарасом Бульбою-Боровцем, в результаті чого прийняли рішення про створення спільного штабу, а також про те, що вся національна армія виступає під єдиною назвою – Українська повстанська армія. Діяльність по розбудові структур УПА, яку розгорнули на Волині Василь Івахів разом з Юліаном Ковальським та Семеном Снятецьким значною мірою вплинула на темпи і якість формування національного підпілля, однак невдовзі була перервана. 13 травня 1943 р. усі троє старшин потрапили у влаштовану німецьким підрозділом засідку біля с. Черниж (тепер с. Чорниж Маневицького р-ну Волинської обл.) на підступах до міста Колки і загинули у прийнятому бою разом із ще 7 повстанцями, які складали їхню нечисельну охорону. Посмертно Василь Івахів нагороджений Золотим Хрестом Бойової Заслуги 1-го класу, йому присвоєно звання підполковника УПА. Смерть Василя Івахіва і членів його штабу стала відчутним ударом по організації відділів УПА. Загиблі командири були поховані у братській могилі в с. Бечаль (тепер Костопільського р-ну Рівненської обл.). У 2004 р. там відкрили та освятили пам’ятник героям.

19 квітня 2018

Днями представники громадськості Львівщини відвідали місця національної пам’яті українців на території республіки Польща. Представники громадська організація «Спадщина краю» відали шану українцям,  похованим на теренах Томашівщини (Республіки Польща). Розпочалися заходи із святкового Богослужіння місцевому православному жіночому монастирі села Турковичі. По завершенню Богослужіння учасники поїздки запалили лампадки на могилах українців у с. Турковичі, с. Річиця, с. Типин, с. Пинянин, с. Зінмо, с. Жерник, с. Юрієв, с. Поасдів, с. Лащів, с. Сагринь, с. Ратичі. Заходи відбулися за сприяння Львівської обласної державної адміністрацій в рамках реалізації програми «Відновлення, збереження національної пам’яті та протокольних заходів у Львівській області на 2018 рік» Довідково: Турковичі — село Грубешівського повіту Люблінського воєводства Польщі, що знаходиться над річкою Гучвою, недалеко від стародавнього города Червеня. У Турковичах існував монастир, початок якого, за переказом, пов'язаний з чудом. Під час перевозу образа Божої Матері з Белза до Ченстохова близько 1378 року подібний образ з'явився й у Турковичах. Побудований на цьому місці монастир зруйнований 1749 року. Від нього залишилася лише невелика дерев'яна церква на честь Покрови Божої Матері зі згаданим чудотворним образом. 1901 року монастир відновлено як православний жіночий з учительською семінарією для дівчат, притулком для 200 сиріт, лікарнею, рільничою школою та інше; з цих закладів вийшло чимало місцевої інтелігенції. 1918 року польський уряд закрив монастир, велику соборну церкву було розвалено, а інші перероблено на склад і костьол та засипано шановану в народі криницю. На частково збереженому цвинтарі заходами єпархіальної влади 1928 року збудовано дерев'яну церкву, що стала місцем щорічних прощ з Холмщини й Волині. 1938 року польська влада розвалила і цю церкву, а священиків і черниць вивезла. У березні 1944 року українське населення постраждало від нападу польського партизанського загону Армії Крайової. Унаслідок цього нападу 80 осіб були жорстоко вбиті, а 150 будинків були зруйновані. У 2008 році діяльність православного жіночого монастиря в Турковичах була відновлена.

17 квітня 2018

Рішення щодо встановлення на Львівщині Дня вшанування пам’яті примусово виселених українців із території Закерзоння прийняли сьогодні, 17 квітня, під час сесії Львівської облради. Відтак, вшанування пам’яті примусово виселених українців із території Закерзоння відзначатимуть в області щорічно в другу неділю вересня. Львівська обласна державна адміністрація напрацює відповідний план заходів. Принагідно повідомляємо, що Львівська облдержадміністрація звернулася до голів Тернопільської, Івано-Франківської, Волинської, Рівненської обласних державних адміністрацій із проханням підтримати ініціативу та прийняти рішення щодо встановлення Дня вшанування пам’яті примусово виселених українців із території Закерзоння на території своїх областей. Відтак, ці області спільно з Львівською вшановуватимуть пам'ять примусово виселених українців у вересні. Довідково: У 1944-1951 роках понад 750 тисяч українців, серед яких близько 250 тисяч лемків, було вигнані з рідних земель без права повернення. Це злочинне рішення комуністичного режиму, що мало на меті ліквідувати осередки українського національного визвольного руху, стало справжньою тотальною етнічною чисткою. Вилучення майна, обмеження та позбавлення політичних, соціальних, духовно-культурних прав, розірвання родинних зв’язків – все це фактично означало втрату повноцінного людського життя. А ще стало спланованим жорстоким руйнуванням української національної спадщини на теренах Лемківщини, Холмщини, Підляшшя, Надсяння, Любачівщини та Західної Бойківщини, яке ставило під загрозу знищення цілі етнічні групи українців.

16 квітня 2018

Сьогодні, 16 квітня, на Личаківському кладовищі вшанували постать видатного музейного подвижника, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, Героя України Бориса Возницького. Представники влади, митці, рідні та усі небайдужі львів’яни поклали квіти до могили Бориса Возницького та вшанували молитвою видатного земляка. "Згадуючи Бориса Возницького сьогодні, я думаю: як важливо усвідомити, що від однієї лише людини може залежати дуже багато. Одна людина за своє життя може зробити так багато, що її праця не забудеться ніколи. Справа, яку Борис Григорович творив щодня упродовж всього життя є сьогодні з нами – у кожному експонаті музею, у кожній будівлі, яку він відновлював і зберіг, є у кожній пам’ятці і розмові фахівців про Україну, про українську культуру і мистецтво. Наше майбутнє – саме за такими людьми, які люблять Україну по-справжньому, - не словом, а ділом", - зазначила директор департаменту з питань культури, національностей та релігій Львівської ОДА Мирослава Туркало. До заходів із вшанування багаторічного директора Львівської національної галереї мистецтв Бориса Возницького долучилась також хорова капела "Дударик".

11 квітня 2018

Сьогодні, 11 квітня, відбулися скорботні заходи на території колишнього концентраційного табору для військовополонених «Шталаг-328». «Варто зберігати пам'ять про ці трагічні події, шанувати історію свого народу і своєї держави. Адже в час, коли Україна відстоює свою державність, свою територіальну цілісність, мусимо брати уроки з тих подій, що відбувались в далекі 40-ві роки, аби не допустити їх повторення», - зазначила директор департаменту культури, національностей та релігій Львівської ОДА Мирослава Туркало. Поминальні заходи щороку відбуваються з нагоди Міжнародного дня визволення в’язнів нацистських концтаборів. «Часто ми не договорюємо всієї правди про це місце і про те, що тут відбувалося. Тут було знищено більше 140 тисяч людей. До того ж, це були військовополонені різних національностей. Мені було 9 років, коли ці всі події відбувалися, і я пам’ятаю як їх, роззброєних, вели вулицями Львова», - поділився спогадами Почесний голова Всеукраїнського Товариства політичних в'язнів і репресованих Петро Франко. Відтак, біля пам’ятного хреста, що розташований в межах комплексу «Цитадель» громадськість  вшанувала пам’ять жертв нацистських концтаборів. В межах заходу запалили лампадки та поклали квіти до меморіального хреста. Окрім того, відбулась поминальна молитва. Довідково: Щорічно, 11 квітня (згідно з рішенням нацистських концтаборів, який встановлено в день входження американських військ на територію Бухенвальду (1945 р.). Пам'ятна дата відзначається громадськими організаціями, окремими органами влади в Україні та колишніх республіках Радянського Союзу.   Концентраційний табір Бухенвальд був побудований поблизу міста Веймара і почав функціонувати 19 липня 1937 року. За 8 років близько 239 000 чоловік були в'язнями Бухенвальда. Спочатку це були німецькі політв'язні, пізніше, в роки Другої світової війни, представники багатьох інших національностей. Велика кількість  ув'язнених загинула вже в період будівництва табору, яке велося без використання механізмів. В Україні зафіксовано майже 300 місць масових страт населення, діяло 180 концтаборів, існувало 50 гетто. Голодом і насильством в Україні винищено приблизно 4,5 млн. осіб. Усього протягом 1941-1944 pp. з України на каторжні роботи до Німеччини було вивезено 2,5 млн. чоловік. Найбільшими місцями загибелі мирних громадян були Бабин Яр у Києві, Дробицький Яр у Харкові, Доманівка і Богданівка на Одещині. У Львові в 1941-1944 роках було три концентраційні табори: Янівський, Єврейське гетто і табір для військовополонених «Шталаг-328», розташований у центрі Львова на території оборонного комплексу XIX ст. «Цитадель». Встановлено, що в таборі «Шталаг-328» утримувалось 284 тисячі в’язнів різних національностей: українці, росіяни, євреї, італійці, поляки, бельгійці, білоруси, голландці та представники інших народів.

10 квітня 2018

З нагоди Міжнародного дня визволення в’язнів фашистських концтаборів на території колишнього концентраційного табору для військовополонених «Шталаг-328» відбудуться скорботні заходи. Відтак, 11 квітня на території біля пам’ятного хреста, що розташований в межах комплексу «Цитадель» (м. Львів, вул. Грабовського, 12), громадськість вшанує пам’ять жертв нацистських концтаборів. В межах заходу запланоували запалення лампадок та покладання квітів до меморіального хреста. Опісля, відбудеться поминальна молитва. Захід розпочнеться об 11.00 год.   Довідково: Щорічно, 11 квітня (згідно з рішенням Генеральної Асамблеї ООН від 1991 року) відзначається Міжнародний день визволення в'язнів фашистських концтаборів, який встановлено в день входження американських військ на територію Бухенвальду (1945 р.). Пам'ятна дата відзначається громадськими організаціями, окремими органами влади в Україні та колишніх республіках Радянського Союзу.   Концентраційний табір Бухенвальд був побудований поблизу міста Веймара і почав функціонувати 19 липня 1937 року. За 8 років близько 239 000 чоловік були в'язнями Бухенвальда. Спочатку це були німецькі політв'язні, пізніше, в роки Другої світової війни, представники багатьох інших національностей. Велика кількість  ув'язнених загинула вже в період будівництва табору, яке велося без використання механізмів. В Україні зафіксовано майже 300 місць масових страт населення, діяло 180 концтаборів, існувало 50 гетто. Голодом і насильством в Україні винищено приблизно 4,5 млн. осіб. Усього протягом 1941-1944 pp. з України на каторжні роботи до Німеччини було вивезено 2,5 млн. чоловік. Найбільшими місцями загибелі мирних громадян були Бабин Яр у Києві, Дробицький Яр у Харкові, Доманівка і Богданівка на Одещині. У Львові в 1941-1944 роках було три концентраційні табори: Янівський, Єврейське гетто і табір для військовополонених «Шталаг-328», розташований у центрі Львова на території оборонного комплексу XIX ст. «Цитадель». Встановлено, що в таборі «Шталаг-328» утримувалось 284 тисячі в’язнів різних національностей: українці, росіяни, євреї, італійці, поляки, бельгійці, білоруси, голландці та представники інших народів.

5 квітня 2018

Сьогодні, 5 квітня, з нагоди 140-річчя з дня народження, на Львівщині вшанували українського поета, філософа та мислителя Василя Пачовського. Вшанувати пам’ять видатного українця зібралися представники влади, духовенства, громадськість та учнівська молодь. Присутні поклали квіти та лампадки до могили Василя Пачовського на полі поховань № 1 Личаківського кладовища. Опісля відбувся чин поминальної панахиди. «У творах Василя Пачовського лунає заклик перетворити сльозливу тугу на крицеву енергію. І сьогодні цей заклик як ніколи актуальний. Сьогодні важливо об’єднатися і згуртуватися, щоб бути достойною опорою для нашої держави», -  зазначила заступник директора департаменту з питань культури, національностей та релігій Львівської ОДА Ірина Гаврилюк. На завершення заходу провели громадське віче. «Коли Пачовський разом із іншими студентами переїхав навчатися у Віденський університет, він змінив свою спеціалізацію із переконанням, що перш ніж лікувати тіло нашого народу, треба вилікувати його душу. І цьому гаслу «лікуванню душі українського народу» він присвятив все своє життя. Це і історичні дослідження, патріотичні та драматичні твори», -  наголосила голова громадської організації «Роде наш красний» Зоряна Васюник.     Довідково Василь Пачовський - український поет, історіософ і мислитель, доктор філософії.  Народився в Жуличах біля Золочева.   Студіював в університетах: медицину – у Львові, історію та мистецтво - у Відні, філософію – у Празі. Вчителював у гімназіях Львова та Відня і був одним з організаторів літературної групи «Молода муза» - гуртка українсько-галицьких поетів, які наслідували західноєвропейський модерністський напрям у літературі, її органом було видавництво «Світ», що діяло в 1906—1909 роках. У 1915-1918 роках працював у таборах військовополонених українців (Австрія та Німеччина). На заклик «Союзу Визволення України» працював у Перемишлі і Львові. 1919 року переїхав до Ужгорода, де став редактором часопису «Народ». 1920-1929 — професор Ужгородської та Берегівської гімназій. У 1929-33 роках вчителював у Перемишлі. У 1933 році після повернення до Галичини був викладачем місцевого університету. З приходом більшовиків став учителем української мови у середній школі, де вчив ще до війни. Брав участь у засіданнях організаційного комітету письменників Львова у Клубі письменників. 1940 року йому запропонували викладати українську мову у Львівському університеті. Помер поет навесні 1942 року від застуди. Перша збірка поезій «Розсипані перли» (1901 р.) стала подією у літературному житті того часу. І. Франко присвятив їй розділ у своїй статті «Наша поезія у 1901 році». Збірки «На стоці гір» (1907 р.) та «Ладі й Марені – терновий огонь мій» (1913 р.) поглиблюють мотиви першої. Поезія В. Пачовського стала ланкою зв’язку між раннім українським модернізмом і пізнішою течією – символізмом, представленою найяскравіше ім’ям П. Тичини. У подальших збірках «Огні месті» (вірші 1923-1927 рр), «Розгублені звізди» (1927 р.), «Дзвін слави князям» (1930-1933 рр), що так і не були видані, образ України стає провідним, причому викристалізовуються різні його аспекти від героїчного до трагічного. Якщо в його ліриці тема трагедії бездержавності української нації розвивалася поступово, то у драматичних творах вона посіла провідне місце, починаючи вже з п’єси «Сон української ночі» (1903 р.), в якій народна фантастика вигадливо переплітається з історичними натяками та алюзіями без будь-якої хронологічної послідовності, але за логікою розвитку авторської ідеї. Перу письменника належать також п’єси: «Сон­це руїни» (1909р), «Сфінкс Європи» (1914р), «Роман Великий» (1918р), «Гетьман Мазепа» (1933р), незавершена драматична поема «Золоті Ворота». Ідеї, які письменник утверджував як у поезії, так і в драматичних творах, знайшли свій найповніший вияв у його незавершеній, писаній за зразком «Божественної комедії» Данте драматичній поемі, яку він назвав «містичним епосом», – «Золоті Ворота». Химерно переплітаючи міфологічний пласт з історичним 1917–1922 рр., автор малює монументальне трагічне полотно української душі, у якій борються  два начала: конструктивне державницьке й анархічне руїнницьке. В. Пачовський не обмежувався художньою творчістю, він автор історичних та історіософських праць «Нарис історії мініатюри по рукописям» (1913р), «Українці як народ» (1917 р.), «Історія Підкарпатської Руси» (1921р), «Срібна Земля» (1938р), «Історія Закарпаття» (1946р) та інші. Йому належить перший переклад сучасною українською літературною мовою «Повісті временних літ» (1938р).

25 березня 2018

Сьогодні, 25 березня, минає 19 років із дня трагічної загибелі в автокатастрофі українського політика, публіциста, літературного критика, Героя України В’ячеслава Чорновола. Вшанувати його пам'ять біля пам’ятника видатному українцеві зібралися представники влади, духівництва, правоохоронних органів та громадськості. «У ХХ столітті Україна мала три видатні потужні постаті , що змінили хід української історії. Серед них митрополит Андрей Шептицький, провідник Степан Бандера та, звісно ж, В’ячеслав Чорновіл.  Він прагнув не лише відновлення української держави, а й створення саме української України. Тільки тоді, на його думку, може відбутися наша держава», - зазначив під час вшанування соратник В’ячеслава Чорновола Михайло Косів. В межах вшанування відбулося покладання квітів та лампадок до пам’ятника Чорноволу та громадське віче.

24 березня 2018

Сьогодні, 24 березня,  у день народження видатного українського артиста, лідера ВІА «Ватра» Ігоря Білозіра на Личаківському кладовищі вшанували пам'ять композитора. До могили митця прийшли покласти квіти директор департаменту культури, національностей та релігій Львівської облдержадміністрації Мирослава Туркало, близькі та друзі композитора, студентська молодь та громадськість. "Цей день особливий і такий ж сонячний, яким і був сам Ігор Білозір. Треба було віддати життя, життя великої людини за українське - українську пісню, слово. Це велика жертва, але вона не була марною. Це той урок, який ми маємо пройти усі разом, щоб ще раз утвердитися в тому, що ми українці і лише нам будувати свою державу і творити власну історію самостійно. У Ігоря Білозора була пісня та талант від Бога і вони сьогодні живуть вічно, попри всі війни та незгоди", - зазначила Мирослава Туркало. Біля могили митця провели чин панахиди, а Львівська державна академічна хорова капела "Дударик" виконала твори композитора Ігоря Білозора. Довідка: Ігор Білозір народився 24 березня 1955 року в місті Радехові у Галичині. Навчався в Радехівській ЗОШ № 1. Перші музичні композиції І. Білозіра виконував шкільний вокально-інструментальний ансамбль, а перший професійний запис відбувся у 1969 році на Львівському радіо в передачі «Мандрівний меридіан». Навчався у Львівському музично-педагогічному училищі та Львівській консерваторії. Стажувався у США та Канаді. Від 1977 року — керівник ВІА «Ритми Карпат» Львівського автобусного заводу, від 1979 — художній керівник і соліст ВІА «Ватра» Львівської обласної філармонії, що виконує більшість його пісень донині. Побитий 8 травня 2000 року у кав'ярні «Цісарська кава», що на проспекті Шевченка у Львові. Внаслідок завданих травм 28 травня 2000 року помер у лікарні. Похований у Львові на Личаківському цвинтарі (поле № 2).

22 березня 2018

У неділю, 25 березня у Львові відбудуться заходи, присвячені вшануванню пам’яті Героя України – В’ячеслава Чорновола. Відтак, о 12.00 керівництво області та міста покладуть квіти та запалять лампадки біля пам’ятника В’ячеславу Чорноволу у сквері біля Львівської обласної державної адміністрації. Опісля відбудеться чин панахиди, а також громадське віче. Участь у заходах візьмуть ліцеїсти Львівського державного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут та учні спеціалізованої середньої загальноосвітньої школа № 46 з поглибленим вивченням англійської мови ім. В. Чорновола.